Чак Паланік - Снаф

піґулки, який прореагував із вологою на його долоні та утворив синильну кислоту. Отрута вже всмоктується в його кров.

«Треба просто помити руки», — радить актор.

І ренґлер хитає головою, кажучи, що це не єдине місце, де піґулка його торкалася. Не єдина спітніла точка на його тілі, помережена порами та нервовими закінченнями.

Я питаю про моє майбутнє реаліті-шоу із моєю майбутньою, ймовірно мертвою, дружиною: чому б нам не назвати його «Місис Круті Стегна та Пласка Ступня»?

Актор номер 72 переводить очі з ренґлера на свою мотню, притискаючи підборіддя до грудей, і каже: «Тільки не це».

Ренґлер витирає калюжку розлитої содової жмутком серветок.

Ренґлер збирає незужиті кондоми, червоні, рожеві та сині кондоми, й кидає їх у порожній мішечок з-під поп-корну.

Актор 72 знову нюхає свою руку, а тоді нахиляється. Іншою рукою він відтягає гумку своїх трусів. Нахиляється вперед, його хребет перетворюється на криву із бугрів під шкірою, актор довго втягає носом повітря. Він знову згинається й знову робить довгий, довгий вдих. Розпроставшись, він каже: «Я не можу нахилитися так близько».

Він каже мені: «Зробіть мені послугу, а?» Він просить: «Понюхайте мої яйця».

Ренґлер збирає жменями розсипані цукерки, льодяники, солодкий поп-корн та жувальну гумку, що катаються собі по столу.

«Благаю, — умовляє мене актор номер 72, — моє життя залежить від цього».

Ну що б ви думали? Це мало трапитися саме після того, коли я виявив, що насправді я гетеросексуал.

Якщо молодий чоловік їв цукерки, каже ренґлер, то, можливо, саме через це він так довго залишається в живих. Глюкоза є натуральним антидотом до отруєння ціанідом. Орієнтуючись на випадкові факти, глюкозу додають до ціаніду, щоб створити менш токсичні суміші.

Актор номер 72 кидається до столу та зупиняється біля моєї руки, яка все ще чіпляється за край. Його пальці починають судомно хапати залишки «Лемон-хедів» і «Скіттлзів», крихітних «Баттерфінґерів» і «Херші Кіссіз» та запихати їх до рота. Жуючи лакричні цукерки «Ред Вайнз» та «желебоби», з в’язким від цукру ротом, що плямкає слиною, актор номер 72 каже, повернувшись до мене: «Благаю». Крізь цілу купу м’ятних цукерок та шоколадних черепашок він просить: «Просто понюхайте мене, добре?»

Божевільний чернець, Григорій Распутін, який зваблював жінок із російського царського двору та маніпулював ними за допомогою свого, за чутками, 18-дюймового члена[35], ренґлер каже, що розпусний чернець пережив кілька замахів на його життя з використанням ціаніду, бо всі вбивці змішували отруту з чимось солодким: десертним вином, цукерками чи тістечками. Змішували токсин із його найефективнішим контрагентом.

На даний момент, каже ренґлер, Бренчу Бакарді треба просто помістити піґулку в Кессі Райт. Проковтне вона її чи це буде якось інакше, Кессі почне потерпати від запаморочення, помутніння свідомості, головного болю. Шкіра Кессі стане блідо-блакитною, а серце торохтітиме так, ніби хоче прогнати більше кисню, ніж клітини можуть засвоїти. Вона впаде в кому, отримає серцевий напад та помре за час, за який можна вимовити всього кілька слів.

«Навіть якщо ви понюхаєте його яйця, — каже мені ренґлер, — не кожна людина здатна відчути запах синильної кислоти».

Ззовні, десь іздалеку та з-понад нас, долинає підвивання сирен, все гучніше, сирени підбираються все ближче.

Ренґлер нахиляється через стіл, підбираючи надкушені кексики. Корки від піци. Розлізлі кленові батончики, з яких начисто злизали глазур.

Сирени прибувають сюди, завиваючи просто за бетонними стінами.

«Якщо ви плануєте залицятися до міз Райт, — каже до мене ренґлер, — то не думайте, що ви просто візьмете та вломитеся до її життя».

Вона нахиляється, щоб підібрати щось із підлоги, хмуриться на свою знахідку, тримаючи її в двох пальцях, і каже: «Якийсь псих жував кондоми?..»

І я знизую плечима та кажу, що всяке в світі буває.

Віддираючи носком туфля комок жуйки, вона розповідає, що їй довелося витратити місяці на те, щоб побачитися з Кессі Райт. Що Кессі згадала про свою дитину, яку віддала на усиновлення, казала, що це найбільша помилка в її житті, щось таке, чого Кессі ніколи не зможе виправити. Знадобилося не надто багато зусиль, щоб зіграти на почутті провини та змусити Кессі зняти цей фільм, аби залишити своїй дитині багатство. Щоб завершити та відчистити бардак сумного, порочного життя Кессі Райт.

Тепер сирени так близько — такі гучні, що ренґлеру доводиться кричати.

Так само змітаючи крихти, відшкрібаючи зі столів липкі сліди цукерок, ренґлер кричить: «Тільки ненависть робить тебе таким терплячим».

Вона каже, що тільки ціле життя, сповнене мук, злості та ненависті може надати тобі наполегливості годинами чекати за рогом, під дощем чи сонцем, тинятися на автобусній зупинці в надії, що там нагодиться Кессі Райт. Щоб помститися.

Сирени різко змовкають, залишаючи нас у тиші, ренґлер, я і актор номер 72 дивимося одне на одного в порожній кімнаті.

І пошепки, але все одно гучно в новоявленій тиші, актор номер 72 каже: «Ти вона».

Актор номер 72 ковтає свою бодягу зі слини та цукру й каже: «Ти та сама загублена дитина Кессі Райт». Каже: «І Кессі навіть не знає».

Зминаючи порожню бляшанку в кулаці, ренґлер каже: «Поправочка…» Посміхається. Вона каже: «На даний момент я та сама… дуже багата… загублена дитина».

Ренґлер, її ніс — це довгий, прямий ніс Бренча Бакарді. Її чорне волосся — його волосся. Її губи — його губи.

Я питаю, як так сталося, що вона стільки знає про ціанід.

І знаєте що, актор номер 72 притьмом кидається до вбиральні відтирати свої яйця.

Розділ 28

Шейла

Може, за одну сигарету до того, як я привела до студії містера Бакарді, нашого замикаючого, міз Райт показує пальцем на склянку з апельсиновим соком. Манить мене пальцем, щоб я принесла їй склянку. Змахує рукою — раз-два-три, — щоб я принесла їй сік швидше.

Склянка з соломинкою, я приношу її. Пригинаю соломинку до її рота.

Міз Райт підгукує мене пальцем, щоб я нахилилася ближче. Так близько, що я чую запах її поту. Бачу сиві корені її білявого волосся. В один подих чую сморід загуслої сперми, схожий на запах відпливу. Її губи не зважають на соломинку, вони промовляють: «Я знаю». Вони шепочуть: «Я знала з тієї миті, коли ми зустрілися в кав’ярні». Тихо, ніби співає колискову, міз Райт каже: «Я трохи не закричала, так ти була схожа на мене…»

Щира правда.

Крутячи головою туди-сюди, тікаючи від трубочки, міз Райт розтягає в посмішку свою помаду: «Цитуючи того останнього молодого чоловіка… Я хотіла дати тобі нове життя».

Вона каже, що Ричард