Чак Паланік - Снаф

Я поклав пігулку в матню своїх трусів. Спершу просто запхав. Потім, для більшої надійності, засунув під яйця.

І Ден Баньян скривлює мармизу: «Невже ти вважаєш, що хтось покладе її до рота після того, як вона побувала в твоїх брудних трусняках?»

«Це ж ціанід!» — вигукує містер Бакарді, притиснувши телефон до грудей. Він каже: «Трохи поту та смегми не зроблять його отруйнішим».

Люто деручи Кессі Райт, закинувши одну її ногу так високо вгору, що вона впирається коліном собі в обличчя, я почув, як дівчина з секундоміром сказала: «Час вийшов».

Усе ще жарячи її, тепер із розкинутими ногами, перевернувши та загнавши нігті їй у бік, я почув, як Кессі Райт сказала: «Цей малий трахається так, ніби має щось довести».

Наярюючи її по-собачому, на всіх чотирьох, загрібши повні жмені вологої, брезклої шкіри на її задниці, я почув, як Кессі Райт сказала: «Приберіть від мене цього малого вилупка!»

Руки схопили мене ззаду. Пальці відтягли мої пальці від її стегон. Мене тягли назад, поки вже тільки мій член торкався її, мої стегна ще гарцювали, поки в ній не лишилася тільки голівка, поки я не вискочив назовні, мої яйця підстрибували, викидаючи стрічку за стрічкою білої в’язкої рідини на її зад.

На іншому її кінці рот Кессі Райт сказав: «Хлопці, ви це знімаєте?»

Режисер сказав: «Це піде у трейлер». Він сьорбнув апельсинового соку крізь гнучку трубочку та сказав: «Обережніше, малий, ти зібрався нас тут затопити».

Кессі Райт сказала: «Хто-небудь, витріть мене». Усе ще на чотирьох точках, вона озирнулася через плече: «Була рада познайомитися, малий. Продовжуй купляти мої фільми, гаразд?»

У підвалі лунає голос: «Номер 600?» Дівочий голос. Дівчина з секундоміром каже: «Ми готові до ваших зйомок, прошу».

Містер Бакарді кричить у свій мобільний: «Я створив твою срану агенцію». Він горлає: «Мова не про гроші, це неповага!» Але рушає до сходів, до дівчини з секундоміром, до студії.

Перш ніж містер Бакарді починає підійматися, я лізу в свої труси, мацаючи між тугою, еластичною тканиною матні та обвислою шкірою на моїх яйцях. Кажу зачекати. І обмацуючи свої яйця, я підстрибки роблю один, два, три кроки туди, де стоїть містер Бакарді.

Я кажу, щоб він убив її. Убив цю суку Райт. Замочив її.

«Ви не можете вбити її, — заперечує Ден Баньян. — Я збираюся на ній одружитися».

Містер Бакарді закриває телефон, усе повторюючи: «Сраних двадцять баксів…»

Я кажу, щоб він затрахав її до смерті, як і планував. І кладу піґулку йому в долоню.

Розділ 27

Містер 137

Ну що б ви подумали? Я ще навіть не одружився на Кессі Райт, а вже невдовзі стану вдівцем. Будь ласочка, кажу я актору 72. Будь ласка, хай скаже мені, що дав Бакарді просто цукерочку М&М.

«Ціаністий калій, — каже ренґлер, нахиляючись, щоб підібрати з підлоги серветку. — У природі міститься в коренях маніоки, що росте в Африці, використовувався для розфарбовування архітектурних креслень, у вигляді темно-синьої фарби, відомої як «берлінська лазур». Звідси й відтінок синього кольору ціан…»

Звідси, каже вона, і термін «ціаноз», який раніше використовували для змалювання синюватого відтінку шкіри в отруєних ціанідом. Повністю, цілковито, довічно мертвих.

На моніторах, що звисають по всій кімнаті, лункій та порожній, якщо не рахувати нас трьох, повногруда Кессі Райт грає сувору санітарну сестру, безгрішну та деспотичну у своїй накрохмаленій білій уніформі та зручних туфлях, яка приносить радість і свободу мешканцям чоловічої психіатричної лікарні тим, що робить їм усім мінети. Класичне доросле кіно під назвою «Пролітаючи повз пизду зозулі».

Я кажу, як сильно я люблю цей фільм.

І юний актор номер 72 цікавиться: «Про що це ви?»

Він розповідає, що там показують фільм про пітчера-скандалістку, яка здобуває можливість грати в чоловічій команді з софтболу завдяки тому, що смокче в товаришів по команді.

Я примружуюся, стаю навшпиньки та пильно вдивляюся в екран над нами, одна моя рука все ще чіпляється за краєчок складаного столу. Мій якір. Мій орієнтир у темній кімнаті.

Актор 72 каже: «Це кіно називається “Погані оргазми «Ведмедів»”. Він каже: «Ви що, сліпі?»

Неважливо, дав Бакарді пігулку Кессі чи ні, каже ренґлер, складаючи в стовпчики паперові склянки та напихаючи в них зім’яті серветки. Вона каже, що кінокомпанія, певно, вже має свій труп. Мрець іде. Один чоловік може скопититись щохвилини. Ціанід, повідомляє вона, рухається кровотоком у вигляді іонів, вступаючи в звя'зок із атомами заліза, що містяться в ензимі цитохромоксидази в мітохондрії м’язових клітин. Ця сполука так змінює форму клітини, що та більше не може поглинати кисень. Вражені клітини, переважно центральної нервової системи та серця, не можуть далі виробляти енергію.

Моє реаліті-шоу, після того як я та Кессі одружимося, — я питаю, як щодо назви «Секс-бомба та приватний хрін»?

Збираючи порожні пакуночки від чипсів, бгаючи та запихуючи їх до чорного сміттєвого мішка, ренґлер каже: «Більшість отруєнь ціанідом відбуваються трансдермально». Дивлячись на актора 72, вона питає: «Як почуваєшся?»

Слабкість? Втрата слуху? Млявість у руках? Спітніння, запаморочення або тривожність?

Саме ціанід убив 900 людей у масовому самогубстві в Джонстауні 1978 року. Ціанід убив мільйони в нацистських концентраційних таборах. Він убив Гітлера та його дружину, Єву Браун. Під час «холодної війни», в 1950-х, американських шпигунів забезпечували окулярами з товстими, незграбними оправами. У випадку викриття вони вміли з буденним виглядом покусювати гнуту дужку, в пластику якої знаходилася смертельна доза ціаніду. Це саме ті самогубні окуляри в роговій оправі, каже ренґлер, які надихнули Бадді Холлі та Елвіса Костелло на їхній фірмовий стиль. Усі ці молоді всезнайки зі смертю на власному носі.

У ту мить, коли ренґлер вимовляє «Джонстаун», актор і я дивимося на чашу для пуншу, напівпорожню — недокурки та апельсинові очистки плавають у рожевому лимонаді.

Я питаю про моє нове реаліті-шоу з Кессі: що як ми назвемо його «Парування під прикриттям»? Я питаю, чи це не надто пікантно для мережевого телебачення.

І актор номер 72 каже: «А що воно оте транс…»

«Трансдермально, — пояснює ренґлер. — Це значить “крізь шкіру”».

Змітаючи крихти ребром долоні, прибираючи зі столу, ренґлер повідомляє, що більшість отруєнь ціанідом стаються крізь шкіру. Вона пропонує юному актору: «Понюхай свою руку».

Малий підносить складену човником долоню до носа і втягає повітря.

«Ні, — каже ренґлер, — понюхай ту руку, в якій ти тримав піґулку».

Актор нюхає іншу руку, нюхає ще раз, і каже: «Мигдаль?»

Цей запах гіркого мигдалю — це ціаністий калій з