Роберт Льюїс Стівенсон - Чорна стріла

— Хлопці, — почав він, — у вас дерев'яні голови. Щоб повернутися в місто, клянусь небом, нам треба спочатку вийти у відкрите море. Хіба ви не розумієте цього? І ось старий Лоулес…

Хтось вдарив його в зуби, і в ту ж мить блискавично, як спалахує суха солома, боягузи повалили його на палубу, почали топтати ногами і колоти кинджалами, доки він не вмер. Тут Лоулес не витримав, і гнів його прорвався.

— Ведіть корабель самі! — проревів він з прокляттями і, не турбуючись про наслідки, залишив руль.

«Добра Надія» в ту хвилину тремтіла на гребні величезної хвилі. Вона з страшенною швидкістю полетіла вниз, в провал між хвилями. І зразу ж перед нею піднялась, немов величезна чорна стіна, нова хвиля; здригнувшись від могутнього удару, «Добра Надія» врізалась носом у водяну гору. Зелена вода перекотилась через корабель; люди на палубі опинились по коліна у воді; бризки злетіли вище щогли. Пройшовши через хвилю, «Добра Надія» виринула з води, жалісно скриплячи і тремтячи всім своїм тілом, немов тяжко поранений звір. Чоловік шість-сім хвилею знесло в море, а решта, коли до них повернувся дар мови, почали голосно молитись Богу і благати Лоулеса, щоб він, повернувся до руля.

Лоулес не став чекати, щоб його прохали вдруге. Жахливі наслідки вибуху його справедливого гніву протверезили його цілком. Він знав краще, ніж будь-хто інший на кораблі, як близько була «Добра Надія» від загибелі, а з того, як вона важко переповзала з хвилі на хвилю, він міг судити, що небезпека ні в якому разі не минула,

Діка хвилею відкинуло на корму, і він трохи не захлинувся у воді. Звівшись на коліна, він підповз по затопленій водою кормі до старого рульового.

— Лоулесе, — сказав він, — ми всі у твоїх руках. Ти хоробра, вірна людина і володієш мистецтвом водити кораблі. Я поставлю коло тебе трьох надійних людей для охорони.

— Даремно, мій мастере, даремно, — сказав рульовий, вдивляючись у темряву ночі. — З кожною хвилиною ми все більше віддаляємось від цих піщаних берегів, і з кожною хвилиною море буде ще більше заливати нас. А щодо цих плакс, то вони незабаром зваляться з ніг, бо, мій мастере, як це не дивно, проте вірно, ще ніколи не було так, щоб погана людина стала добрим моряком. Тільки чесні й сміливі можуть знести таку качку корабля.

— О ні, Лоулесе, — заперечив Дік, сміючись, — це тільки прислів'я моряків, і в ньому не більше глузду, ніж у свисті вітру. Але скажи ради Бога, як наші справи? Ми тримаємося вірного курсу? Чи пощастить нам добратися до берега?

— Мастере Шелтон, — відповів Лоулес. — Я був францисканським монахом… І дякую за це своїй долі… був лучником, був злодієм, був моряком. Багато я змінив одягу, але повірте, що найбільше мені хотілося б померти в рясі монаха, а не в просмаленій куртці моряка. На це в мене є дві важливі причини: по-перше, смерть може захопити людину зненацька, а я б не хотів помирати без покаяння, і, по-друге, я не хотів би борсатись і захлинатися в цій величезній калюжі, що в мене під ногами. — І Лоулес тупнув по палубі ногою. — Але, — вів далі Лоулес, — якщо я не помру цієї ночі смертю моряка, то поставлю нашій Пресвятій Діві Марії велику свічку.

— Невже наші справи такі погані? — запитав Дік.

— Дуже погані, — відповів старий бродяга. — Невже ви не відчуваєте, як повільно і важко корабель повзе по хвилях? Хіба ви не чуєте, як в трюмі плеще вода? «Добра Надія» вже навіть зараз майже не слухається руля. Побачите, що буде з нею, коли в трюмі прибавиться води: або вона пірне, як камінь, на дно, або розіб'ється вщент об прибережні скелі.

— Ти говориш безстрашно, — зауважив Дік. — Невже це не лякає тебе?

— А чого боятись, мастере, — відповів Лоулес. — Якщо хтось і мав стати перед Богом з такою безліччю гріхів, то це міг бути тільки я — монах-відступник, злодій і все найгірше, що може бути в цьому світі. Звичайно, ви можете дивуватись, але я вірю в те, що в мене ще десь завалялось щастя; проте, якщо мені все ж судилося втонути, то моя рука не здригне, і я втону, дивлячись смерті прямо у вічі.

Дік нічого не відповів йому, але такий одчайдушний настрій старого бродяги дуже вразив його і, боячись нового віроломства і насильства над Лоулесом з боку незадоволених, він пішов шукати трьох надійних хлопців для охорони рульового. Більша частина людей, рятуючись від пронизливого зимового вітру залишила палубу, яка раз у раз заливалась водою. Вони зібралися в трюмі серед бочок з вином; трюм освітлювали два ліхтарі, що розгойдувались в ритм хитавиці корабля. Тут вони влаштували справжній бенкет. Виголошуючи тости, волоцюги щедро частували один одного гасконським вином Арбластера. Тим часом «Добра Надія» повзла серед грізних хвиль, то злітаючи високо в повітря, то стрімко занурюючись у білу піну; і а кожною хвилиною кількість учасників цієї веселої компанії зменшувалась.

Дехто присів збоку, перев'язуючи свої рани, але більшість з них вже лежали у воді, яка поступово заповнювала трюм, і стогнали, знесилені морською хворобою.

Гріншів, К'юкоу і молодий хлопець з загону лорда Фоксхема, на кмітливість і хоробрість якого Дік вже давно звернув увагу, були ще здатні розуміти накази й слухатися, їх і призначив Дік охоронцями рульового, а сам, кинувши останній погляд на чорне небо і зловісне море, спустився в каюту, куди віднесли пораненого лорда Фоксхема його слуги.

Розділ VI

«ДОБРА НАДІЯ»

(закінчення)

Стогін пораненого барона зливався з завиванням корабельного собаки. Нещасна тварина, може, тільки сумувала за своїми друзями, з якими її розлучили, а може, вона справді передчувала, що кораблю загрожувала небезпека. Навіть рев моря і свист вітру не могли заглушити його голосного завивання. Здавалося, що собака подає сигнали про небезпеку. І забобонним людям в цьому завиванні чувся похоронний плач по «Добрій Надії».

Слуги поклали лорда Фоксхема на ліжко, підстеливши під нього хутряну мантію. Перед образом святої Богоматері тьмяним світлом горіла лампадка, в її світлі Дік побачив бліде обличчя і глибоко запалі очі пораненого.

— Я тяжко поранений, — сказав лорд. — Підійдіть ближче до мене, молодий Шелтоне. Хай біля мене буде принаймні хоч одна людина благородного походження, бо я прожив своє життя в багатстві й розкошах, і мені дуже болісно від того, що мене поранили в цій жалюгідній сутичці і що я помираю в морі на цьому вонючому кораблі розбійників