Володимир Львович Єшкілєв - Фаренго. Ч. 2. Гніздо

що Мулан уже в безпеці. Його небайдужість до молодої Знаючої вже стала темою для веселих кпинів. Мулан на них ніяк не реагувала, а шахтар довго й нудно усім пояснював, що лише зовсім здурілий і морально загублений клон міг би уявити себе в одному ліжку з Преподобною сестрою, яка знає шляхи до престолу Велудумана.

Сказати «йдемо швидше» виявилось набагато легше, аніж насправді швидко долати перекручені лази і коридори древньої споруди. Сходів вона не мала, а ті довжелезні пандуси, що з’єднували її рівні, засипали купи сміття. Під час спуску до глибин «піраміди» люди і кіборги потривожили цей витвір давньої раси. Деякі стіни, стелі й підпори зруйнувались за ті кілька годин, що група Вей провела у споруді. Там, де ще недавно Вольск і Гумм бачили відносно чисті проходи, тепер громадились купи пилу і дрібних фрагментів стін та стелі. Найменша вібрація провокувала оточуючу древність до подальшого занепаду.

Навіть екзоскелети не допомагали. Особливо важко було долати другий від поверхні рівень, де впала ціла стіна. Її рештки перекрили коридор, і людям довелось шукати обхідний шлях. «Павук» із трофеями безнадійно відстав. Якби не вражаюча фізична сила клона, який розчищав дорогу, Вольску ніколи не вдалося б за півтори стандартні години подолати аж чотири рівні тифонського лабіринту. Десантники випередили їх на чверть години і вже готувались до старту на другому скеґері. Вей постійно інформувала Вольска про показники біологічної активності у контейнері. Вже біля виходу на поверхню техноархеолог отримав від неї повідомлення про критичний стрибок усіх фізичних показників. Одночасно згас екран його нарукавного монітора.

— Хутчіш до скеґера, — наказала Вей. — Вони надули портал безпосередньо в контейнері.

Вольск згадав запис із бази Волт-Армстрідж, який вони дивились на Кідронії вісім місяців тому. Там ґирги долали сотні метрів за лічені секунди.

— У нас хвилин шість-сім, — повідомив він Гумма, переводячи свій екзоскелет у режим вільного бігу. — Цугель-цугель!

Клон без жодного слова рвонув з місця у напрямку до скеґера. Вольск наздогнав його вже біля посадкових опор. Церм і Мулан втягнули обох до шлюзу. Вей тим часом не відривалась від екрана ГРЛ.

— Що там? — прохрипів захеканий техноархеолог, як тільки відкрилось забороло його скафандра.

— Швидкість приросту біологічної маси становить приблизно сімсот кілограмів за хвилину, — повідомила баронеса. — Там вже сотні ґиргів. Але вони рухаються хаотично й ще не дійшли до верхніх рівнів.

— Тоді дарма ми бігли, як ті невдахи з фільму «Приречені», — прокоментував клон.

— Нам бажано залишити це галактичне кладовище раніше, аніж звірята вистрибнуть на поверхню, — зауважила Церм. Вона знову зайняла капітанське місце й продовжила передстартові процедури.

— Що з другим кораблем? — поцікавився Гумм, влаштовуючись у своєму кріслі. Його погляд постійно повертався до сусідньої ніші, де готувалась до старту Мулан.

— Вже вийшов на орбіту, — мовила Церм. Якраз перед цим повідомленням вона ввела до комп’ютера завершальну серію дозвільних команд і ввімкнула протиперевантажне обладнання. Вольск відчув, як його скафандр охоплюють запобіжні стрічки і м’які «лапи» утримувачів.

«Шкода трофеїв», — устиг подумати техноархеолог до того, як прискорення нагло притисло його до пасажирського крісла. Вольску здалось, що його хребет от-от розпадеться, а ребра розчавлять легені й серце.

Це без жодної прелюдії, без зависань і розгону стрибнув у вишневе небо Тифона керований капітаном Церм скеґер.

21

Підповерхневе місто на планеті Піфія (11КВ23:2),

відомої також, як Магонія і Планета Жінок,

система зірки Рірі (Епсилон Ерідана).

13 пентарія 417 року Ери Відновлення.

— А все ж таки, генерале, на підставі чого ви так переконані, що Ленго обрав для маскування саме образ жінки з Магонії? — запитала в Маркова Преподобна сестра Гітела.

— Знаючі володіють телепатією. Знаючі добре організовані, дисципліновані й впливові. Вони є оплотом людської раси. Те, що наш Флот не виправдав сподівань у Війні з ящерами, робить Планету Жінок не просто оплотом, а стрижневою структурою опору. Недарма у ті клони, які замовляв Сен-Ален, майстер Тейсан вклав ненависть саме до Знаючих.

— Це не так. В Овіті ми не знайшли ненависті. Зрештою, вона стала однією з нас.

— Все ж таки, я думаю, що Ленго десь тут.

— Змушена розчарувати вас, генерале. Ми ретельно реєструємо генетичні параметри всіх, хто потрапляє на Магонію. Нічого й віддалено подібного до генетичного підпису Овіти або відступниці Шерми наші сканери не зафіксували. Наша система контролю за колоністками на порядок досконаліша за ті, які існують на Випереджаючих планетах.

— Ми не знаємо всіх можливостей ворога, Преподобна. Зрештою, Зовнішні могли здійснити пересадження мозку Ленго або ж його ментальної матриці у тіло громадянки Планети Жінок.

— Вибачте, генерале, але зараз ви ступили на хибний шлях. Припустити можна все що завгодно, але ж ми з вами не сценаристи пригодницьких серіалів. Ми відповідаємо за безпеку довірених нам людей. І ми повинні допомагати одне одному. Ваша гіпотеза про замаскованого Ленго спонукала нас до посилених заходів безпеки на нашій планеті. Ми вам вдячні. Можливо, вас зацікавлять припущення наших аналітиків.

— Я уважно вас слухаю.

— Коли наші аналітики отримали від Джи Тау інформацію про «посвячення блискавкою», вони зацікавились гіпотетичним «посвяченням» відступниці Шерми. Воно, як вам відомо, на відміну від підтверджених «посвячень» відбулось не на Аврелії, а на Землі. Шістнадцятого семпрарія чотириста тринадцятого року. Відступниця тоді мешкала у невеличкому містечку Шираз у провінції Іран. Наші агенти дослідили місце, де відступниця зустрілась із кульовою блискавкою, та опитали свідків цієї події. І ось що ми там знайшли.

Увімкнувся екран тривимірного демонстратора. Марков побачив шматок жовтого поля, колючі кущі з вузьким і товстим листям. В кущах, ледь присипаний ґрунтом, лежав круглястий шматок пластика.

— Я не знаю, що це за предмет, — після хвилинної паузи визнав Марков.

— Це й не дивно, ви ж не ксенобіолог.

— …?

— Це заглушка порту живлення транспортного біологічного контейнера, — пояснила Гітела. — В таких контейнерах перевозять ксеноморфів.

— Вони привезли на Землю авреліанську адельму? — здогадався Марков.

— Так, генерале, маєте рацію. Заглушка від серійного контейнера, виробленого заводом авреліанської компанії «Урмас» десь між одинадцятим і тринадцятим роком. Точно встановити промислову серію не вдалось, але ми спробуємо відслідкувати долю усіх випущених «Урмасом» у ті роки контейнерів. Їх лише кілька тисяч, їхня експлуатація і списання підлягають суворій звітності. А у пробах ґрунту з місця «посвячення» ми знайшли сліди слизу, який виділяє доросла Adelma polaria. Отже, без цієї істоти вони не можуть проводити ритуал. Сенс якого, до речі, нам і досі не відомий. А це означає, що «посвячувальний центр» розташовано десь на Аврелії. Смію припустити, що він якимось чином пов’язаний з енергетичними турбуляціями, що