П'єр Паоло Пазоліні - Нафта

class="p1">Він підвів очі й дійсно уздрів перед собою Божественний лик, а коли сказати точніше й по суті, то пізнав він Владу, що зійшла у тілесній подобі: пізнав впливовість, мудрість, миролюбство, доброту; й, на відміну від п’яного писка Темної Сили, обличчя Сили Сяйливої, Бога — було безликим. Далі була така розмова:

— Боже! — пробурмотів святий.

— Так, саме Він, — відповів Бог.

— Я не гідний… — белькотів чоловік, — і Ти сам чудово знаєш причину…

(Бог ласкаво розсміявся: святий спантеличено глянув на нього — то це був жарт?)

— Звісно, я не гідний, — наполягав чоловік, уже готовий в усьому покаятись.

— Знаю, знаю, — так само лагідно й радісно відповів Господь, — а ти й справді віриш в історію з Дияволом? Дійсно віриш? (Він пильно дивився на чоловіка, по-доброму кепкуючи з нього…)

— Що? — знову пробурмотів святий.

— Ти й справді гадаєш, що Нечистий може привести тебе до Святості, Справжньої Святості? У цьому не було б ані логіки, ані нелогічності. ˂ Зло — це лише тимчасовий досвід: з нього нічого не починається й ним нічого не закінчується. Його треба пізнати із власного досвіду, от і все. Якщо ініціатива йшла не від Диявола, а це чиста тобі випадковість, тоді від кого ж вона йшла? Хто замисливc[98] скористатися тобою, найбільшим грішником серед негідників, щоб переосмислити святість? Кому потрібні крайнощі, аби здолати найбільше зло, змушувати пережити до щирцю найбільше добро?

— Тобі!

— Це був жарт. Нечистий — це не особа, ˃ це маска ˂. Я одягнув її й явився до тебе у ˂ у жалюгідне помешкання в жалюгідному місті жалюгідного світу, у якому ти живеш. Я мусив скористатися найгіршим, щоб перетворити це на найкраще, скористатися довільною суперечністю в термінах, щоб відсутність суперечностей взяла гору. Тому повертайся на землю, повертайся й засвідчи це. Та домовмося про дещо…

(У цю мить він став трохи смутнішим, поступаючись урочистості незвіданої Волі.)

— Повідай мені, — мовив покірно святий.

— Коли йтимеш звідси, йди прямо, не озирайся, щоб ще раз мене побачити.

— Гаразд, — відповів твердо чоловік.

Так Господь дозволив чоловікові йти; отож святий, ще раз вклонившись йому, підвівся, повернувся до нього спиною й попростував геть, трішки опустивши голову, але дивлячись уперед, сповнений рішучості не озиратися.

Проте не встиг він відійти й на двадцять кроків, як його охопила нездоланна цікавість: його знову захопило, немов пір’їнку, і він буквально не міг втримати силу, яка повертала його шию назад, і хоч на мить глянути на те, на що дивитися зась. Низькі почуття знов заклекотали, вочевидь, їх не збороли почуття високі, й вони досі співіснували у ньому вкупочці — ніби закон природи, — тому він на мить озирнувся, лиш на однісіньку мить.

Сяйлива Сила досі була там. Але тепер не в Божественній подобі. Тепер це був лик Диявола: обличчя було повернене на три чверті, маленькі очі дивилися з блиском, високі вилиці палали огидно-червоним, він по-жебрацьки посміхався.

Побачивши таке, як колись Лот[99], наш святий інтелектуал скам’янів. Обернувшись на важку брилу, він враз упав з Третього Неба.

Геологи знайшли цю глибу у журливій пустельній долині, навколо якої була ще одна пустеля. У самісінькій середині була брила, що впала з небес. Брила була божественно прекрасна, як мушля чи статуї Мура{25}. Здалеку всі барви пустелі сходилися на ній: райський рожевий, прожилки піднесено жовтогарячого, вохровий, бузковий — незбагненний бузковий колір, подібний до сяйливої синяви тропічного надвечір’я, — коли щойно сіло сонце. Геологи, як могли, завантажили цю цінну знахідку у «лендровер» і відвезли у цивілізований світ, щоб дослідити. Але не змогли цього зробити, тож ця брила й донині лишається цілковитою загадкою. У камені нескінченне різноманіття ніжних кольорових відтінків, як і нескінченно багато матеріалів, з яких його зроблено, хоч жодного з них окремо не визначено, бо кожен з них наділений суперечливими рисами й суперечить не лише, власне, самому собі, але й іншим речовинам, з якими злився чи змішався; з брили неможливо відділити те, що здається коштовним, від того, що начебто не має жодної цінності чи є навіть отруйним; донині не вдалося визначити, у чому ж полягає неможливість його дослідження чи найбільша суперечність у камені, бо дослідження, які ніколи не припиняються, зрештою, завжди дають чудові неповні результати.

* далі йдуть інші розповіді: про людей та владу (якими вони були до чи перед 68-м) і якими наразі назавжди переставали бути [саме через це про них йдеться]

Травень 1974-го

Нотатка 34ter

НАПРИКІНЦІ ПРИЙОМУ

Наприкінці прийому процитувати вислови пацієнта-шизофреніка з Рогейма, якого цитував Браун{26}).

Нотатки 36—40

АРГОНАВТИ

«Міфічна» подорож на Схід, перероблена з Аполлонія Родоського. Немаповане місце, де з’являється постать Героя, що йшов попереду (1)[100]. Низка «видінь», перероблених у Міф Подорожі, ніби зачин, які переплетені з видіннями зі справжніх подорожей (не вказуючи ані імен, ані деталей, ніби уві сні тощо).

↓

Написати все грецькою (наводячи стислий переклад, ніби телеграфом, проте вичерпно описуючи у назвах розділів).

↑

Як посвяту навести головне з другої подорожі, — а ще ніби відрізок часу, необхідний для обмірковування «політичної доби»: розвиток подій зупинено, для того щоб замінити Троєю президента ЕНІ й відтак скоїти вбивство останнього. Повернувшись з «омріяної» подорожі на Схід, Карло перетворився в руках найманих убивць ніби на загіпнотизованого робота.

Нотатка 36

АРГОНАВТИ. КНИГА І

Відліт на реактивному літаку — Невимовний світанок — Молодий вантажник у беретику, майже як у військових — Грецькі газети — Маленькі гори з верхівками із білого каменю, де немає узбережжя на морі, яке стало блакитним від «мелтемі»[101] — Поява Велетнів — Їхня доброта й їхні величезні члени — Вони тікають на хмари, що зібралися над горою Діндім — Пробудження — Американський сніданок (ххх, ххх, ххх, та гарне французьке вино) — Посадка в засніженому Тегерані — Сліди героїв, що були у попередніх віках, вперше мапуючи світ — Поява Геракла — Його доброта та величезний член — Він зупинився вдалині довгою подорожжю — Геракл знову в дорозі — Тегеранський «Хілтон» — Вітторіо Емануеле, син Умберто II, у барі — Орфей оспівує першу частину подорожі — Робота телетайпа.

(грецький текст)

Нотатка 36в

АРГОНАВТИ. КНИГА І

(ПРОДОВЖЕННЯ)

Прийом у палаці шаха — Прогулянка через усе місто, засипане снігом — Широкі алеї нагадують бульвар Периферік[102] — Палац шаха на околиці міста, неподалік неоковирних, гостроскельних, безформних гір — Посеред маленьких