П'єр Паоло Пазоліні - Нафта

пагорбів, що скидаються на щойно засаджений парк — дуже простий та похмурий, трохи схожий на казарму, трохи на бальнеологічний комплекс — Павільйон, у якому відбувався прийом, захований між скупченими штучно деревами з високими стовбурами — за стилем схожий на ліберті. — Всередині — великі зали: трохи нагадує «Білу вітальню» Юлії Михайлівни з «Бісів», от тільки тут замість червоних шпалер, певна річ, величезні перські килими, котрі здаються несправжніми — Прийом від імені сестри шаха — їй під п’ятдесят, у неї тремтять руки й сильний тик на обличчі — вона налякана, ніяковіє, але водночас є трошки деспотичною, як зазвичай буває з мільярдерками — подають багацько недомашніх страв.

(грецький текст)

Нотатка 36в

АРГОНАВТИ. КНИГА II

Нічна вулиця Меллі — П’яниці у садку — Розкопані халупи з винними льохами та купою руїн — п’яничка, якого закололи у спину, поки той спав на животі на старому гидкому укривалі посеред гівна — Убивці втекли на великій площі ххх ххх — Купа поліціянтів, малий достаток — Національна футбольна збірна у «Хілтоні» — Розповідь про курда ххх ххх, яка достоту збігається з розповіддю ххх (єдина різниця — ххх ххх — футболіст, а не солдат) — Історія Джафарі: кумедно подібна доa[103] роману «Задіґ, або Книга Долі» Вольтера — Пустеля: плоскогір’я, що простягається ніби вохро-молочниста перепона, посередині має біле-білісіньке висохле солоне озеро — Дорогою до (сучасної) мечеті у Кумі[104] мчать нескінченно багато автівок — Знову пустеля: величезні гори, схожі на цукрову голову, бузкового кольору із лускоподібними схилами, які через свою нерівність нагадують фіорди, що таять у собі піщані долини та ніби металеві із сірчаними прожилками скелі — Ява Аполлона — Преклоніння перед ним — Поява кераміки, яка геть уся має блакитно-бірюзове забарвлення, від конусоподібних куполів між глиняними вохровими будівлями до виробів ремісників. У невеличкому містечку, в якому купчаться геть усі будинки, як у вулику, посеред вулички, оточеної височезними глиняними мурами, яка перемежована напіварочними вхідними дверима будинків (парусно-зімкнене склепіння, у якому ребра ххх ххх, облямовані синім) і парою кам’яних лавок по обидва боки, стирчить бляшанка з консервованим м’ясом, а може, то фруктовий сік, пофарбований у бірюзовий, котрий на жерстянці видається геть іншим, ніж на кераміці чи теракотовій цеглі — Приїзд у долину неподалік Перської затоки.

(грецький текст)

Нотатка 36с

АРГОНАВТИ. КНИГА III

Блакитно-бірюзові та сині мечеті Ісфахана — Дуже неформальний прийом у ххх ххх, де мешкає брат шаха — Голова походу розповідає Аргонавтам про свої плани — Приїзд в Абадан — Приїзд у Кувейт — Вітер вкриває місто піщаними вихорами — Ніби в Мілані туманної днини — Палаци шейхів схожі на пустельні намети — Розкішні холи закидані запиленими черевиками та не надто чистими шкарпетками — Навколо сотні телеків, і по всіх горлають одну й ту саму пісню Рамадана — Разом із старими худющими, як підлітки, арабами співають коротко стрижені хлопці у сірих штанях та білих сорочках — Плани Ясона заволодіти Золотим руном — це всього-на-всього його бажання — Нескінченні пообіддя у басейні ххх ххх, де жінки другосортних дипломатів, які, звісно, вихваляються тим, що знайомі з Медеєю, ходять виставляти напоказ свою, не знати емоційну чи снобістську, млость — Один з тих другосортних дипломатів розповідає про мороку через смерть якогось чоловіка — На сторожі біля всіх палаців стоять солдати-палестинці чи йорданці, ховаючи під беретом військового картаті хустинки з червоними квадратиками — Повернення в Абадан — Ніч у нічному клубі в компанії молодих іранців, викапаних італійців, а надто з Півдня — Іранське божевілля: вони всі навіжені — На головних майданах міста посаджено клумби, оперезані Черепашками та Купідонами — Пахне м’ятним чаєм (шершава м’ята плаває у склянці, ніби водорості) — Повернення в Ісфахан — Ясон зустрічається з братом шаха — Відбуваються похорони: дехто з молодиків швидесенько переносить чорні ноші, а решта, стоячи позаду, махає величезними віялами, зробленими, певно, з павичевого пір’я.

(грецький текст)

Нотатка 36d

АРГОНАВТИ. КНИГА III

(ПРОДОВЖЕННЯ)

Повертаємось у Кувейт — Вимушена посадка у Дубаї — дивовижно білий пісок, мабуть, найпрекрасніший у світі, та розлогі шапки височезних пальм — Вільно гуляють верблюди, їх ніхто не використовує, вони знову здичавіли — Страшенна невдячність верблюдам та їхньому віковому служінню людині — Англійка-німфоманка у портовому готелі ххх ххх — У неї широка нижня щелепа, блакитні очі, які витріщаються на опуклість на штанях кожного чоловіка, якого помітять — Бридка зухвала усмішка — У порту повнісінько древніх перських човнів — Приземкуваті, округлі, на верхніх палубах лежать килими, унітаз, ніби маленька дерев’яна клітка, висить на кормі, на носі розташований довжелезний дерев’яний ростр[105] — Вночі ватаги п’ють чай та грають на своїх інструментах — Повернення в Кувейт — Світ дипломатії: прийом, на якому присутні чимало з тих дам із снобістським гіпертонусом матки, очманілі та знесилені через своє палке бажання — Тільки й мови про кохання Медеї до Ясона, що ж до Золотого руна, то воно то тут, то там у пустелі, плямисто виблискує масним та ледь тремтливим гаряче червоним сяйвом.

(грецький текст)

Нотатка 36е

АРГОНАВТИ. КНИГА III

(ПРОДОВЖЕННЯ)

Орфеєві роздуми — Справжнє народження — Друге народження — Посвята; культурне народження — каже Орфей — Справжня подорож — Друга подорож — Перша — це сон (у печері, під деревцем: все у материнській утробі) — А друга подорож справжня, бо вона реалістична — Вона б не була такою, якби не мала під собою «підґрунтя сну» із першої подорожі — Ми йдемо слідами Геракла, якому наснилася наша подорож — Вчинимо так, як Александр і як робили всі решта — Настане мить, коли безмежжя сну подорожі переповнюється — І залишиться лише безмежжя подорожі — Можливо, ми вже останні й наш сон дуже схожий на правду: у звичайнісінькому мапуванні[106] будь-якого місця — Ми «запізнілі», прогнилі александрійці, освічені люди, які хтозна-чому мають ще незначний шанс на посвячення — Смерть Орфея (від малярії) — Поховання Орфея — На околиці недалечко від моря, коли сонце вже стояло на вечірньому прузі, пара чоловіків, які тільки-но повернулися з роботи, розстеляють на піску надворі маленький вицвілий килимок. Роззуваються на піску. Сідають по-турецькому й починають грати на двох своїх інструментах (тамбурин та щось на кшталт надзвичайно безхитрісної пузатої мандоліни, із круглими, як на перських човнах, боками) — Це два робітники-емігранти, чорні-чорні,