Агата Крісті - Вбивство у «Східному експресі»

— Залишилося, — сказав Пуаро, — знайти яскраво-червоне кімоно.

— Правда. А ті два останніх купе зайняті чоловіками.

— Тим не менш, ми їх теж обшукаємо.

— Без сумніву. Крім того, я пам’ятаю, що ви сказали.

Гектор Макквін охоче погодився на обшук.

— Я тільки за те, щоб ви це зробили, — мовив він, сумно всміхаючись. — Я відчуваю, що саме я найпідозріліша особа в потягу. Вам лише потрібно знайти заповіт, у якому старий залишив мені всі свої гроші, і вважайте, що справу вирішено.

Мсьє Бук підозріливо глянув на нього.

— Це лише мій жарт, — мовив він квапливо. — Він ніколи б не залишив мені ані цента, справді. Я просто був йому корисний: знання мов і таке інше. Ви схильні до невдач, якщо розмовляєте лише хорошою американською. Я сам не лінгвіст, але володію французькою, німецькою та італійською для рівня крамниці чи готелю.

Він говорив трохи голосніше, ніж зазвичай. Було схоже, що йому трохи неспокійно через обшук попри його згоду.

Пуаро вийшов з купе.

— Нічого, — сказав він. — Навіть компрометуючого заповіту.

Макквін зітхнув.

— Ну, мені аж від серця відлягло, — пожартував він.

Вони перейшли до останнього купе. Огляд багажу кремезного італійця та камердинера на дав нічого.

Троє чоловіків стояли в кінці вагона, дивлячись один на одного.

— Що далі? — запитав мсьє Бук.

— Ми повернемося у вагон-ресторан, — сказав Пуаро. — Ми тепер знаємо все, що можемо знати. У нас є свідчення пасажирів, свідчення їхнього багажу, свідчення наших очей. Ми не можемо очікувати подальшої допомоги. Тепер час скористатися нашим мозком.

Він пошукав у кишені портсигар. Той був порожнім.

— Я приєднаюся до вас за хвилинку, — сказав він. — Мені знадобляться цигарки. Це дуже складна, дуже цікава справа. Хто був одягнутий у яскраво-червоне кімоно? Де воно зараз? Я би хотів знати. Щось тут є, якийсь фактор, що вислизнув від мене. Це складно, тому що його навмисно зробили складним. Але ми це обговоримо. Вибачте мене на хвилинку.

Він поспішно пішов уздовж коридору в своє купе. У нього був, він знав, додатковий запас цигарок у одній із валіз.

Він зняв її і відчинив замок.

Тоді сів навпочіпки, і його погляд застиг.

Зверху у валізі було охайно складене тонке яскраво-червоне шовкове кімоно з вишитими драконами.

— Отже, — пробурмотів він. — Значить так. Виклик. Дуже добре. Я його приймаю.

Частина третя

Еркюль Пуаро сідає та розмірковує

Розділ перший

Хто з них?

Коли Пуаро увійшов у вагон-ресторан, мсьє Бук і доктор Константін розмовляли. Бук мав пригнічений вигляд.

— Le voilà, — промовив останній, угледівши Пуаро.

І додав, коли його друг сів:

— Якщо ви розв’яжете цю справу, mon cher, я буду змушений повірити в чудеса!

— Вона вас бентежить, ця справа?

— Звичайно, вона мене бентежить. Я у ній не можу знайти ні початку, ні кінця.

— Згоден, — промовив доктор.

Він зацікавлено глянув на Пуаро.

— Чесно кажучи, — сказав він, — навіть не уявляю, що ви робитимете далі.

— Ні? — вдумливо промовив Пуаро.

Він вийняв портсигар і запалив одну зі своїх маленьких цигарок. Його очі мали мрійливий вигляд.

— Це для мене й цікаво в отій справі, — промовив він. — Ми відрізані від усіх звичних методів розслідування. Чи ці люди, у яких ми взяли свідчення, кажуть правду чи обманюють? У нас немає способів це з’ясувати, окрім тих, що ми самі знайдемо. Це вправа для розуму.

— Усе це дуже добре, — сказав мсьє Бук. — Проте чи маєте ви на що опиратись?

— Я вам щойно розповів. У нас є свідчення пасажирів та свідчення наших власних очей.

— Прекрасні свідчення від пасажирів! Вони нам нічого не дали.

Пуаро похитав головою.

— Я не згоден, друже. Свідчення пасажирів дали нам кілька точок опори.

— Справді, — промовив містер Бук скептично. — Я цього не помітив.

— Це тому, що ви не слухали.

— Що ж, скажіть мені, я не помітив?

— Я наведу один приклад, перше свідчення, яке ми почули, — від молодого Макквіна. Він сказав, на мою думку, одну дуже важливу фразу.

— Про листи?

— Ні, не про листи. Наскільки я пам’ятаю, його слова були такі: «Ми подорожували. Містер Ретчетт хотів побачити світ. У дорозі йому заважало незнання іноземних мов. Тому я швидше працював гідом, ніж секретарем».

Він перевів погляд з обличчя доктора на обличчя мсьє Бука.

— Що? Ви досі цього не бачите? Це непростимо, адже у вас щойно був ще один шанс, коли він сказав: «Ви схильні до невдач, якщо розмовляєте лише хорошою американською».

— Ви маєте на увазі?.. — Мсьє Бук досі мав спантеличений вигляд.

— Ох, ви бажаєте, щоб вам пояснили односкладовими словами. Що ж, будь ласка!

Містер Ретчетт не розмовляв французькою. Проте, коли провідник прибув на його виклик минулої ночі, саме голос, що говорив французькою, повідомив йому, що це була помилка і він не був потрібен. Більш того, була використана чиста ідіоматична фраза, не така, якою могла б оперувати людина, що знає лише кілька слів французькою. «Ce n’est rien. Je me suis trompé».

— Це правда! — вигукнув доктор Константін захоплено. — Ми мали б це помітити! Я пам’ятаю, як ви наголошували на ці слова, коли нам їх повторювали. Уже за двадцять три хвилини до першої Ретчетт був мертвим…

— А розмовляв його вбивця! — довершив вражено мсьє Бук.

Пуаро підійняв руку як протест.

— Не поспішаймо. І не припускаймо більше, ніж нам відомо. Безперечно, я хотів сказати, що в той час, за двадцять три хвилини до першої, інша особа перебувала в купе Ретчетта, і ця особа була або французом, або могла вільно спілкуватись французькою.

— Ви дуже обережні, mon vieux.

— Потрібно просуватись крок за кроком. У нас немає доказів, що Ретчетт був мертвим на той час.

— Був крик, що вас розбудив.

— Так, це правда.

— З іншого боку, — промовив мсьє Бук, — це відкриття не сильно впливає на все в цілому. Ви чули, як хтось пересувається за стіною. Цей хтось був не Ретчетт, а інший чоловік. Без сумніву, він миє руки від крові, прибирає після злочину, спалює викривального листа. Далі — чекає, доки все затихне, і коли думає, що