Річард Докінз - Егоїстичний ген

кроку генераційної відстані. Якщо генераційна відстань дорівнює 3, це означає такий розрахунок: ½ × ½ × ½ або (½)3. Якщо ж генераційна відстань через конкретного предка складає g кроків, то ступінь спорідненості за цим предком буде (½)g.

Але це лише частка спорідненості між A та B. Якщо вони мають більше, ніж одного загального родича, ми додаємо відповідні цифри для кожного з них. Зазвичай генераційна відстань буває однаковою для всіх спільних предків пари індивідів. Тому, вирахувавши коефіцієнт спорідненості між A та B за одним предком, на вам потрібно буде лише помножити його на кількість предків. Двоюрідні брати чи сестри, наприклад, мають двох спільних предків, а генераційна відстань через кожного з них складає 4. Тому коефіцієнт їхньої спорідненості становить 2 × (½)4 = 1/8. Якщо A є правнуком B, то генераційна відстань дорівнює 3, а кількість спільних «предків» — 1 (сам B), тому коефіцієнт їхньої спорідненості складе 1 × (½)3 = 1/8. З позиції генетики ваш двоюрідний брат чи сестра еквівалентні правнукові. Так само й ви маєте однакові шанси «вдатися» у вашого дядька (спорідненість = 2 × (½)3 == ¼) та у вашого діда (спорідненість = 1 × (½)2 = ¼).

Що стосується таких далеких родинних зв’язків, як чотириюрідні брати чи сестри (2 × (½)8 = 1/128), ми отримуємо ледь не базову вірогідність того, що якийсь конкретний ген, який матиме A, буде також у будь-якого індивіда, випадково взятого з популяції. Втім, що стосується альтруїстичного гена, чотириюрідні брати чи сестри цілком можуть бути еквівалентними будь-якому старому Томові, Дікові чи Гаррі. Троюрідні брати чи сестри (спорідненість = 1/32) відрізняються від них лише на трохи більше; двоюрідні ще більше (1/8). Рідні брати і сестри, батьки та діти дуже відрізняються (½), а однояйцеві близнюки (спорідненість = 1) такі ж особливі, як і сам індивід. Дядьки і тітки, племінники й племінниці, дідусі й онуки, а також зведені наполовину брати та сестри є проміжною ланкою зі спорідненістю на рівні ¼.

Тепер ми можемо говорити про гени родинного альтруїзму значно більш предметно. Ген самогубчого порятунку п’ятьох кузенів не стане більш чисельним у популяції, але ген порятунку п’ятьох братів або десятьох двоюрідних братів чи сестер міг би. Мінімальна вимога для успіху самогубчого альтруїстичного гена полягає в тому, що він має рятувати більше двох рідних братів чи сестер (дітей, батьків), або більше чотирьох рідних наполовину(дядьків, тіток, племінників, племінниць, дідусів чи бабусь, онуків чи онучок), або більше восьми двоюрідних братів чи сестер тощо. Такий ген, в середньому, зазвичай живе в організмах достатньої кількості індивідів, урятованих альтруїстом, аби компенсувати загибель самого альтруїста.

Якби індивід міг бути впевненим, що ця людина є його однояйцевим близнюком, то мав би дбати про його добробут не менше, ніж про свій власний. Будь-який ген альтруїзму близнюків має бути наявним в обох близнюків і тоді, коли один героїчно загине, щоби врятувати іншого, цей ген житиме. Дев’ятипоясні броненосці народжують виводки ідентичних четвернят. Я не натрапив на жодну фіксацію героїчної самопожертви маленьких броненосців, але є свідчення, що вони здатні на щирий альтруїзм, і за цим варто було би поспостерігати тим, хто збирається до Південної Америки[32].

Ми пересвідчилися, що батьківська турбота є лише особливим прикладом родинного альтруїзму. З позиції генетики дорослий індивід має присвячувати своєму осиротілому новонародженому братові таку ж турботу й увагу, як своїй власній дитині. Його спорідненість з обома малюками абсолютно однакова — ½. Оперуючи термінами генного добору, ген альтруїстичної поведінки старшої сестри має десь такі ж шанси на поширення в популяції, як і ген батьківського альтруїзму. Та на практиці це виглядає надмірним спрощенням (через різні причин, що їх ми розглянемо згодом), тому братерська чи сестринська турбота трапляються в природі не так часто, як батьківська. Та мені йдеться про те, що з позиції генетики зв’язки між батьками і дітьми нічим не відрізняються від зв’язків між братами та сестрами. Те, що батьки передають своїм дітям гени у спадок, а сестри — ні, не має великого значення, позаяк обидві сестри отримують ідентичні репліки певних генів від тих самих батьків.

Дехто використовує термін родинний добір, щоби мати змогу відрізняти цей різновид природного добору від групового (диференційного виживання групи) та індивідуального добору (диференційного виживання індивідів). Родинний добір відповідальний за альтруїзм всередині родини — чим ближчі зв’язки, тим сильніший добір. Цей термін не гірший за інші, однак, на жаль, його доведеться уникати через помилкове використання, асоціації з яким можуть заплутати біологів. В своїй загалом чудовій праці «Соціобіологія: Новий синтез» E. O. Вілсон називає родинний добір особливим зразком групового добору. Він наводить схему, виразно зазначаючи, що вважає цей добір проміжною ланкою між «індивідуальним» і «груповим» доборами в загальновизнаному сенсі — саме цей сенс я використовував у 1-му розділі. Тобто, груповий добір (навіть за власним визначенням Вілсона) означає диференційне виживання груп індивідів. Певна річ, родина є особливим різновидом групи. Але вся суть аргументу Гамільтона полягає в тому, що відмінність між родиною і не родиною визначається не жорстким правилом, а завдяки теоретичній вірогідності. Теорія Гамільтона не передбачає, що тварини мають поводитись альтруїстично щодо всіх «членів родини» та егоїстично щодо інших. Нема жодних чітких меж, що пролягають між родиною і не родиною. Нам не треба вирішувати, наприклад, чи належать троюрідні брати і сестри до членів родини: ми розраховуємо, що їм належить 1/16 того альтруїзму, що належить дітям або рідним братам чи сестрам. Родинний добір — аж ніяк не є особливим прикладом групового добору[33]. Бо це особливий наслідок генного добору.

Вілсонівське визначення родинного добору має ще серйозніший недолік. З нього навмисно вилучаються діти, бо ж вони не вважаються родичами![34] Певна річ, Вілсон чудово знає, що діти є родичами власних батьків, але не має бажання вдаватися до теорії родинного добору, аби пояснити альтруїстичну турботу батьків про власних дітей. Він, зрештою, має право розуміти будь-яке слово, як схоче, але його визначення ошелешує, тому я маю надію, що Вілсон змінить його у майбутніх виданнях своєї безумовно значної книги. З позиції генетики батьківська турбота і братерсько-сестринський альтруїзм виникають із тої самої причини: в обох випадках є велика ймовірність наявності альтруїстичного гена в організмі того, хто ним скористається.

У читача-нефахівця я перепрошую за цей невеличкий викривальний відступ і хутчіш вертаюсь до головної теми. Досі я надто спрощував деякі моменти, і тепер настав час певних обмовок. Я принагідно згадав про суїцидальні гени порятунку життя конкретної кількості родичів із точно відомою спорідненістю. Вочевидь, нам не варто сподіватися від тварин підрахунку, скількох родичів вони рятують, або обчислень Гамільтона, навіть за умови певного знання, хто є їхніми братами та кузенами. В реальному світі місце правдивого