Річард Докінз - Егоїстичний ген

самогубства і абсолютного «порятунку» життя мають посідати статистичні ризики загибелі, своєї власної та інших людей. Навіть чотириюрідні брати чи сестри будуть вартими порятунку, якщо ризик для вас самих незначний. Та, зрештою, і ви, і той родич, порятунком якого ви переймаєтеся, однак помрете. Кожен індивід має «сподівану тривалість життя», що її страхова статистика може вирахувати лише з певною вірогідністю. Порятунок родича, що скоро помре від старості, впливає на генофонд майбутнього менше за життя так само близького родича, який має попереду довший вік.

Наші чіткі симетричні розрахунки спорідненості доведеться відкоригувати доволі заплутаними статистичними міркуваннями та зважуваннями. З позиції генетики дідусі та онуки мають однакову причину поводитись альтруїстично щодо себе, оскільки ¼ генів у них спільна. Але очікувана тривалість життя онуків більша, а тому гени альтруїзму дідусів щодо онуків при доборі мають перевагу над генами альтруїзму онуків щодо дідусів. Безсумнівна користь від допомоги молодому далекому родичеві цілком може бути вищою за безсумнівну вигоду від допомоги літньому близькому родичу. (До речі, очікувана тривалість життя дідусів не завжди має бути коротшою, ніж в онуків. У видів з високим рівнем дитячої смертності ситуація виглядає інакше.)

Продовжуючи аналогію зі страховою статистикою, уявімо собі, що індивіди застрахували своє життя. Можна очікувати, що індивід вкладатиме (ризикуватиме) певну частину власних активів у життя іншого індивіда. Він враховує свій кревний зв’язок із цим індивідом, а також те, чи є він «потрібним ризиком» щодо очікуваної тривалості життя порівняно з його власною. Зрештою, ми мали б казати «очікувана тривалість розмноження», а не «очікувана тривалість життя», або, ще точніше, «загальна здатність сприяти власним генам в сподіваному майбутньому». Отже, для альтруїстичної поведінки безсумнівний ризик для альтруїста повинен бути меншим за безсумнівну користь для отримувача, помножену на спорідненість. Ризики та вигоди мають розраховуватись складним статистичним способом, описаним раніше.

Але чи можна очікувати на складні розрахунки від бідолашної машини для виживання, особливо коли йдеться про поспіх?![35] Навіть видатний математичний біолог Дж. Б. С. Холдейн (у статті 1955 року, де він випередив Гамільтона, коли оголосив про поширення гена порятунку близьких родичів, що тонуть) зауважив: «…двічі, коли я порятував з води людей, що могли потонути (з безкінечно малим ризиком для себе), в мене не було часу на такі розрахунки». Однак, як про це добре знав Холдейн, на щастя, немає жодної необхідності припускати, що машини для виживання свідомо здійснюють ці розрахунки в своїх головах. Так само, як ми можемо використовувати логарифмічну лінійку, не усвідомлюючи, що, насправді, маємо справу з логарифмами, так і тварина може бути заздалегідь запрограмована таким чином, що поводитиметься, немов провела складний розрахунок.

Як саме це відбувається, уявити не складно. Коли людина підкидає м’яч високо в повітря та ловить його, то поводиться, немов розв’язала низку диференційних рівнянь, обчисливши траєкторію м’яча. Вона може не знати й не перейматися тим, що це диференційні рівняння, але це аж ніяк не впливає на її вправність із м’ячем. На якомусь підсвідомому рівні відбувається щось функціонально еквівалентне до математичних розрахунків. Так само людина, що приймає певне складне рішення, зваживши на всі плюси та мінуси, а також на можливі наслідки цього рішення, виконує функціональний еквівалент великого розрахунку «зваженої суми», на зразок комп’ютерних обчислень.

Якби ми програмували комп’ютер для створення моделі прийняття машинами для виживання необхідних рішень, чи слід їм поводитись альтруїстично, то мали б, мабуть, діяти приблизно так. Нам потрібно було б скласти перелік усіх альтернативних дій тварин. Потім для кожної з цих альтернативних схем поведінки ми би запрограмували розрахунок зваженої суми. Всі можливі переваги матимуть знак «плюс», а всі ризики — знак «мінус». Перед додаванням всі вигоди та ризики будуть зважені завдяки помноженню на відповідний коефіцієнт спорідненості. Для спрощення ми можемо спочатку не зважати, наприклад, на вік і стан здоров’я. Оскільки «спорідненість» індивіда із самим собою дорівнює одиниці (тобто, він безсумнівно має 100 % своїх власних генів), ризики та вигоди для нього не знецінюватимуться і ввійдуть до розрахунку у повному об’ємі. Вся сума для будь-якої схеми альтернативної поведінки виглядатиме десь так: чиста вигода схеми поведінки = вигода для себе — ризик для себе + ½ вигоди для брата — ½ ризику для брата + ½ вигоди для іншого брата — ½ ризику для іншого брата + 1/8 вигоди для двоюрідного брата чи сестри — 1/8 ризику для двоюрідного брата чи сестри + ½ вигоди для дитини — ½ ризику для дитини тощо.

Результатом такого додавання стане число із назвою «показник чистої вигоди» цієї схеми поведінки. Далі уявний комп’ютер розраховує еквівалентну суму для кожної альтернативної схеми поведінки в репертуарі тварини. Врешті-решт, тварина обирає ту, що пропонує найбільш безсумнівну користь. Навіть якщо всі показники негативні, вона все одно має обрати найменше зло. Пам’ятайте, що будь-яка позитивна дія передбачає споживання енергії та часу, які можна було б витратити на інше. Якщо «поведінкою» з найвищим показником чистої вигоди буде не робити нічого, тваринна модель не робитиме нічого.

Ось ще один спрощений приклад, цього разу представлений у формі радше суб’єктивного монологу, ніж комп’ютерного моделювання. Уявімо, що я — тварина, що натрапила на місце, де росте вісім грибів. Врахувавши їхню поживну цінність і зваживши на ризик, що вони можуть бути отруйними, я оцінюю, що вони варті +6 одиниць кожен (одиниці — це довільні винагороди, як у попередньому розділі). Гриби такі великі, що я можу з’їсти лише три з них. Чи маю я повідомити комусь про мою знахідку, надавши «сигнал про їжу»? Хто перебуває у межах чутності? Брат B (його спорідненість зі мною становить ½), двоюрідний брат C (1/8 спорідненості зі мною), а також сторонній мені D (жодного кревного зв’язку: його спорідненість зі мною становить таке мале число, що її можна вважати нульовою). Якщо я промовчу про свою знахідку, показник чистої користі для мене складе +6 для кожного з трьох грибів, які я з’їм, що в сумі дасть +18. Показник же моєї чистої вигоди, якщо я подам сигнал про їжу, доведеться трохи порахувати. Вісім грибів будуть порівну розділені між нами чотирма. Винагорода для мене від тих двох грибів, що я з’їм сам, складе цілих +6 одиниць за кожний, що в сумі дасть +12. Але я також отримаю якусь винагороду, коли мій брат та кузен з’їдять кожен по два свої гриби, бо ми маємо спільні гени. Тому насправді показник чистої вигоди для мене складе (1 × 12) + (½ × 12) + (1/8 × 12) + (0 × 12) = +19½. Відповідна безпосередня користь від егоїстичної поведінки становитиме +18: цифри ті