Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля - Син маминої подруги, Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля

Розділ 28. У тінях саду оживе минуле

— Бабусю Марусю! — гукнула Кіра в глибину саду. — Бабусю Марусю!

Хата дихала прохолодою і тишею, як і сад за будинком. Кіра нервово смикнула плечем, притискаючи до боку свою сумку, озирнулася, ніби злодюжка, що боїться бути схопленою. Пелюстки яблуні осипали її, ніби рожевий сніг, і Кіра на мть дозволила собі заплющити очі, вдихнути цей п’янкий аромат весни і квітів.

“Квіти! — сяйнула думка. — Бабуся Маруся увесь задній двір квітами засадила! Ну, точно зараз там, доглядає свою красу квітчасту”.

Ця думка ніби вдихнула в дівчину нові сили, і Кіра, покинувши чималу свою сумку на ґанку, швидко і легко помчала навколо будинку. Ото бабуся здивується, як її побачить! Чи впізнає? Кіра змінилася сильно…

Та за будинком було тихо і порожньо, а “краса квітчаста”, як казала Олегова бабуся, стояла заросла травою по самісінькі суцвіття яскравих різнокольорових тюльпанів, що розрослися від забору і до забору густим яскравим килимом.

Кіра спинилася, ніби наштовхнулася на невидиму стіну. Двір, що заріс травою, пелюстки яблуневого цвіту на запилюженому ґанку… Сад, колись такий охайний, побілений вапном, тепер розрісся до невпізнаваності. Облуплені двері і вікна, які бабуся Маруся щороку фарбувала, ледь сходив останній весняний сніг… І холод від стін, в яких давно ніхто не жив…

Кіра безпорадно поглянула у мутне, темне віконце, ізсередини затягнуте важкими шторами, і раптом згадала, що бабуся Олега померла навесні того року, коли загинули її батьки. Вона ж сама стояла поряд з Олегом на кладовищі, тримала його ледь тремтячу крижану руку своєю долонею, а в іншій стискала хустинку для нього. На випадок, якщо сльози, що він стримував, таки проллються з його очей.

Та він не плакав. Тримав її руку у своїй, а іншою підтримував маму, що ледь стояла на ногах, прощаючись із своєю матір’ю, що тихо відійшла уві сні одразу після Великодня.

Як вона могла забути? Невже біль власної втрати стер усі згадки про те, що було до трагедії в її житті? Чи виною її забуття було божевілля, про яке так старанно натякали її дядько і тітка? Кіра знесилено опустилася на траву за крок від величезного, здичавілого без господарської руки, квітника і заплакала в голос, не приховуючи і не соромлячись своїх сліз.

— А хто тут плаче? — пролунав із глибин саду старечий голос, і на мить Кірі здалося, що вона от-от побачить бабусю Марусю, що поволі вийде на стежину, поправляючи незмінну хустинку на голові.

Та до неї вийшла інша бабця, обличчя якої здалося Кірі знайомим. Вона змахнула сльози, намагаючись розгледіти цю стареньку жінку з ціпочком в тінях густого саду. Та й та примружилася, вглядаючись в Кірине заплакане обличчя.

— Ой, а чи не Олежика, Марусиного онука, наречена це? — раптом спитала бабця, і вже лагідніше посміхнулася до Кіри. — Ой, дитино, забула… Ілонки доця — пам’ятаю, а як звати?..

— Кіра! — жалібно пискнула дівчина і повільно підвелася на ноги. — А я вас не пам’ятаю…

— А Поліна Макарівна, сусідка Марусина я, через города! — життєрадісно пояснила бабуся. — Он там живу, бачиш? Черепиця на хаті — то там живу я. А ти що оце, до Марусі на могилку їздила, так?

Кіра посоромилася казати, що забула про смерть старої жінки, тому мовчки кивнула. Вона переступала з ноги на ногу, чекаючи, доки Поліна Макарівна дошкутильгає до неї по траві.

— А що Олежик? Поженилися? — хитро примружила очі стара жінка, з усмішкою, коли, врешті, дісталася до Кіри. — Така пара була… Ми всім кутком оце й досі згадуємо, як ти з Марусею співала…

Кіра схлипнула знову, тамуючи сльози. Спогади, про які вона забула, що мала їх, напливали хвилями, і Кіра раптом згадала, як вони вперше приїхали з Олегом до бабусі лише вдвох. І співали старих пісень, яких Кіра в місті вдавала, що й не чула ніколи. А тут, під яблунею, так легко співалося…

Поліна Макарівна помітила, що дівчина ледь стримує ридання, розхвилювалася. Потягла її за собою, примовляючи, що теж скучає по своїй сусідці, і що не треба соромитися своїх сліз. Кіра мовчки кивала на кожне слово, як фігурка на панель приладів в авто, яка хитає головою на пружинці в такт моторові. Вона звосім не звертала увагу на те, куди її веде Поліна Макарівна — баба Поля, як вона сама сказала її називати.

Опам’яталася лише тоді, коли опинилася в хаті бабусі Марусі, а баба Поля принесла їй води. Кіра ошелешено озирнулася, а старенька, певно, вірно розцінивши її здивування, пояснила:

— Так я за хатою придивляюся. Інночка попросила, ключа лишила. Ось, три роки вже квіти поливаю!

Кіра, немов після важкого сну, озиралася навкруги. Нічого не змінилося: ті самі біленькі стіни, ті ж квіти на вікнах, яких, навіть, побільшало. Штори лише завішені, та повітря важке і вогке після зими.

— Я хоч і проггріваю хату, щоб квіти не попропадали, але не так щоб тепло. Стара стала, не дуже набігаєшся туди-сюди. А Інночка все ніяк не вирішить, що з хатою робити… Не піднімається в дитини рука батьківську хату продавати… — гомоніла баба Поля, ніби навмисне даючи Кірі час оговотатися. — Або для Олежика тримає…

Кіра хотіла щось заперечити, але сил не було. Думки бродили в голові, наштовхуючсь одна на одну, а відчуття, що вона проспала три роки, і лише зараз потороху повертає собі своє життя, змушувало серце калататися відчайдушно.

— В тебе все добре, дитинко? — раптом прямо запитала старенька. — Ба вид в тебе такий, ніби за тобою собаки гналися і мало не догнали.

Кіра сумно посміхнулася.

— Десь так воно й було, бабусю. Я втекла, і думала перебути трошки тут. Але… — вона розвела руками і важко зітхнула. — Навіть не знаю, куди тепер…

— Тю, так лишайся тут! — баба поля сплеснула руками. — Пішли до мене, Інні подзвонимо — десь в мене її номер записаний є в зошиті. Чи ж вона заборонить синовій нареченій в бабиній хаті перебути?

Кіра кліпнула, боячись повірити своєму щастю. Невже все аж так просто, а вона навіть не подумала про мамину подругу, тітку Інну? Посмішка несміливо торкнулася її губ, а серце радісно застукотіло в грудях. Замість відповіді вона швидко кивнула і першою встала зі стільця, куди її посадила турботлива бабця Поліна.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍