Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля - Син маминої подруги, Мерайя Д Рок, Мар'яна Доля

Розділ 27. Шлях до дому, якого немає

Кіра швидко втомилася, вона відвикла від фізичних навантажень. Побачила, що до зупинки підходить тролейбус, і заскочила до майже порожнього салону. Вмостилася на задньому сидінні, сторожко оглядаючи салон. Але нікого підозрілого не побачила. Одразу за водієм сиділо двійко дівчат-школярок, трохи далі — бабуся з плетеною сумочкою, навпроти бабусі — дівчина Кіриного віку, що втупилася в телефон. 

Всі пасажирки були спокійними і безтурботними, кожна з них їхала додому, в гості чи в ще якихось справах. А от їй, Кірі, не було куди йти чи їхати. Зараз вона дуже добре це зрозуміла. До того ж у місті, певно, її шукатимуть. Дядько з тіткою, мабуть, уже й поліцію підключили. Або навіть приватних сищиків. 

Ідея прийшла сама собою, коли вона вже втомилася ламати голову над вирішенням цієї проблеми. Вона поїде в Буланово, мальовниче село на березі Ворскли, там, де річка робить різкий поворот. У цьому селі жила бабуся Олега. Колись вони вчотирьох — її мама, мама Олега та Олег з Кірою —  приїздили сюди відпочивати і купатися в річці. Вона добре пам’ятала стареньку білу хатку під дахом, вкритим шифером, з пофарбованими у синій колір віконницями та мальвами біля паркану. Бабуся Олега була невисокого зросту, балакуча, вона дуже гарно співала. В неї були такі ж самі сірі великі очі, як і в її онука. 

“Вона допоможе мені”, — подумала Кіра з полегшенням. 

Дійсно, у селі її навряд чи шукатимуть, адже родичі не знають, що в неї в Буланово є  знайомі. А бабуся зможе зв’язатися з Олегом, адже в неї має бути його телефон…

“Стоп! — вона  боляче вщипнула себе за руку. — Олега збила машина. Може, він уже помер?”

Але в глибині душі вона дуже хотіла сподіватися, що її друг живий… Вона відчувала провину, що залишила його в біді.

“Вибач, Олежику, це був єдиний шанс для мене, більше такого шансу могло не підвернутися… Я бачила людей, які бігли до тебе, певно, вони викликали “швидку”. А я, коли буду в безпеці у твоєї бабусі, неодмінно знайду тебе. Ти одужаєш і ми поїдемо звідси. Я хочу, щоб ти був живий, Олежику, добре?”

Тролейбус спинився на Кругу, і вона вискочила з нього. Знову озирнулася навколо, але побачила лише двох мама з візочками, які неквапливо йшли тротуаром. Пішла в бік новобудов, повз яблуневий сад, який розкинувся праворуч. Йти було легко, вона збадьорилася тим, що має мету, і їй полегшало. 

Пройшла десь може пару кілометрів, звернула праворуч і йшла до ще одного перехрестя. Ноги вже добряче гуділи. Позаду почувся шум двигуна. Вона озирнулася і побачила старі білі “Жигулі”, за кермом яких сидів літній чоловік у старомодному кашкеті. Він спинився біля неї, визирнув у вікно і запитав:

 — Тебе підвезти? На автобус запізнилася?

 — Так, дякую, якщо вам до Буланово…

 — Сідай, — дідусь усміхнувся. — У ногах правди немає…

***

Він висадив її біля магазину, де дівчина попросила. Всю дорогу жалівся на доморощених бізнесменів, які набудували вздовж річки баз відпочинку, готелів, і тепер у селі постійно грає гучна музика і тиняються різні підозрілі типи.

 — А я щось тебе не знаю, ти чия донька? — запитав він, коли вже зупинив машину. 

 — Я не тутешня, приїхала в гості, — швидко сказала вона. 

 — Зрозуміло, ну щасти тобі! — він незворушно  спостерігав, як дівчина вибирається з кабіни, потім  завів двигун і машина рушила з місця, обдавши Кіру бензиновим вихлопом. 

Вона якусь мить постояла, намагаючись зорієнтуватися навколо та зрозуміти, в який бік їй потрібно йти, зрештою побачила знайомі будинки, і рушила повз них. З того часу, як вона тут була востаннє, село змінилося, багато старих хат зникли, і на їхніх місцях виросли, як гриби, сучасні котеджі. Але вона орієнтувалася по тих старіших будинках, які ще збереглися, і скоро побачила знайоме подвір’я, оточене зеленим невисоким парканом. Штовхнула хвіртку і увійшла. Рушила по доріжці, вимощеній цеглою, до хати. Уздовж доріжки в зеленій траві цвіло багато кульбаб, стара яблуня біля хати рясно встелила ганок білими пелюстками облітаючих квітів. 

Кіра постукала в двері, але їй ніхто не відповів. Спробувала повернути дверну ручку, натиснути на двері, але вони не піддалися. Хата була зачинена…

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍