Остап Соколюк - Самсара УкраЇни, Остап Соколюк

— Не так потрібно ставити питання. Вони хочуть завадити вам зупинити кінець світу. А нам потрібно, щоб ви із Самсою зупинили апокаліпсис.

Самса!

— Де вона?

— Там же, де й був ти — у них у полоні. Лише її вони сховали ще краще… Думаю, нам доведеться відмовитись від її порятунку…

— Що? Що ти сказав? — я аж спинився.

Стриба також завмер і розвів руками:

— Я нічого не можу зробити.

— Ні, ми не покинемо її! Ми знайдемо її і врятуємо. І це найголовніше зараз.

Стриба дивився в землю і мовчав. Тривала пауза. Аж раптом я побачив, що він усміхається.

— Хай йому біс! Не вмію я розігрувати людей. Звісно, я тебе перевіряв! Ми врятуємо її! Не забувай — із тобою бог!

Він знову рушив вперед. Я — за ним.

— Що? Чому ти мене перевіряв?

— Хотів переконатись, що між вами уже є зв'язок. Без нього нічого не вийде.

— А що ми взагалі повинні зробити??

Стриба раптом занурився у кущі. Я вилаявся і, замружившись, пірнув за ним. Крізь шум гілок він гукнув мені:

— Слона їдять по кусочку. Спочатку один кусочок, потім другий кусочок.

У наступну мить я вирвався із полону гілок і опинився на… уже відомій мені асфальтованій дорозі. Поруч стояв Стриба і усміхався. Біля нього, на узбіччі, був уже знайомий автомобіль. Щоправда… тепер машина була червоного кольору.

— До речі, було би непогано щось з’їсти. Я голодний як вовк, — зауважив я.

— Без питань. Зараз влаштуємо, — він поклав руку на автомобіль. — Як тобі? Пофарбував!

— Чудово. Просто вражаюче.

Стриба підморгнув мені:

— Дорога — це наша доля, правда Буревій? До речі, а ти уже здогадався, яке у мене повне ім’я?