П'єр Адо - Що таке антична філософія?

органічними цілими. Світ є органічним цілим і все стається з раціональної необхідності; у нескінченному часі є лише один космос, який повторюється нескінченну кількість разів. Дві супротивні фізики, однак хід думки аналогічний, оскільки обидві школи намагаються заснувати можливість вибору способу існування на одній лише природі. Епікурейці вважали, що спонтанність атомних часток може відхиляти їх від власної траєкторії, роблячи можливою людську свободу та аскезу бажань. Стоїки засновували людський розум на природі, що розглядалася як всесвітній Розум. Але їхнє пояснення можливості людської свободи є набагато складнішим.

Щоб пояснити можливість свободи, насправді, не досить заснувати людський розум на розумові космічному. Оскільки космічний розум відповідає строгій необхідності, тим більше, що стоїки уявляли його відповідно до гераклітової моделі однієї із сил — Вогню[387], життєвого подиху та тепла, який, повністю змішуючись з матерією, породжує усі сутності як насіння, в котрому вже містяться всі зародки і на основі якого вони розвиваються. Узгоджений із самим собою, відповідний самому собі, космос, як і розум, неодмінно хоче бути таким, яким він є, настільки, що він повторює себе у вічно одному й тому самому циклі, в якому вогонь трансформується в інші елементи, що обертаються, зрештою, в них самих. Космос повторюється вічно однаковим чином тому, що він є раціональним, «логічним», єдиним, водночас, можливим та необхідним космосом, який Розум може створити. Розум не може створити його кращим чи гіршим. І в цьому космосі все взаємодіє з необхідністю, відповідно до принципу каузальності:

Немає руху без причини: якщо це так, то все стається завдяки причині, яка дає поштовх; якщо це так, то все стається завдяки долі[388].

Найменша подія передбачає всю серію причин, взаємодію всіх попередніх подій і, зрештою, всього Всесвіту. Хоче цього людина чи ні, речі відбуваються неодмінно так, як відбуваються. Всесвітній Розум не може діяти інакше, аніж він діє, зокрема тому, що він досконало раціональний.

Але як тоді можливий моральний вибір? Моральність забезпечує свобода вибору, тобто, насправді, здатність людини відмовитися прийняти долю, повстати проти всесвітнього ладу та діяти чи мислити всупереч всесвітньому Розумові та всупереч природі, тобто можливість відмежуватися від Всесвіту, стати стороннім, вигнанцем великої громади світу[389]. Ця відмова, втім, нічого не змінює у світовому порядку. Відповідно до формули стоїка Клеанта, яку повторює Сенека:

хто слухняний, тих веде приречення, а неслухняних — тягне й проти волі їх[390].

Насправді, Розум включає у план світу та змушує служити своєму успіхові будь-який можливий опір, будь-яку опозицію та перешкоду[391].

Однак, тут ще раз можна запитати себе, як така свобода вибору можлива. Вона можлива, оскільки форма розуму, властива людині, не є тим субстанційним, формотворчим, безпосередньо іманентним розумом, яким є всесвітній Розум: людський розум дискурсивний і у своїх судженнях, а в дискурсах щодо реальності має здатність надавати сенсу подіям, які доля йому нав’язує, та діям, джерелом яких він є. Саме в цьому універсумі сенсу містяться як людські пристрасті, так і моральність. Як каже Епіктет:

Не речі [у своїй матеріальності — П.А.] нас турбують, а судження, які ми виносимо щодо речей [тобто сенс, який ми їм надаємо — П.А.][392].

Теорія пізнання

Теорія пізнання стоїків має дві сторони. З одного боку, вона стверджує, що чуттєві предмети передають свої відбитки нашій чуттєвій здатності, і що ми ніяк не можемо сумніватися в тих чітких репрезентаціях, які містять знаки безсумнівної очевидності; це те, що називають розуміючими чи об’єктивними репрезентаціями. Останні абсолютно не залежать від нашої волі. Але наш внутрішній дискурс висловлює та описує зміст цих репрезентацій, і ми схвалюємо чи не схвалюємо це висловлювання. Саме тут міститься можливість помилки, а отже, свободи[393]. Щоб допомогти зрозуміти цей суб’єктивний та волюнтаристський аспект репрезентації, Хрісіпп обирає порівняння із дзиґою[394]. Будь-яка взаємодія причин та подій, тобто доля, може змусити крутитись дзиґу, однак вона крутитиметься все-таки лише тому, що має таку форму. Так само взаємодія причин може провокувати в нас те чи інше відчуття, даючи, таким чином, привід висловити судження про це відчуття та схвалити або ж не схвалити це висловлювання; але це схвалення, навіть якщо до нього підштовхнула доля, матиме все-таки власну форму, незалежну та вільну.

Щоб краще зрозуміти те, що хочуть сказати стоїки, можна розглянути приклад, запропонований Епіктетом. Якщо у відкритому морі я сприймаю грім та завивання бурі, я не можу заперечувати, що вловив ці жахливі звуки: це розумна та об’єктивна репрезентація. Це відчуття є результатом усієї взаємодії причин, а отже, долі. Якщо я задовольняюся внутрішньою констатацією, що завдяки долі я опинився перед обличчям бурі, тобто якщо мій внутрішній дискурс точно відповідає об’єктивній репрезентації, я перебуваю в істині. Але насправді, сприйняття цих звуків, безперечно, занурить мене в жах, що є пристрастю. Під владою емоцій я дійду до того, що скажу собі внутрішньо: «Ось посеред нещастя я ризикую померти, а смерть є злом». Якщо я схвалюю цей внутрішній дискурс, спровокований жахом, то як стоїк я зроблю помилку, оскільки мій засадничий життєвий вибір виходить з того, що немає іншого зла, окрім морального зла[395]. Відтак, здається, що помилка, а також і свобода, загалом містяться в ціннісному судженні, яке я виношу щодо подій. Правильна моральна настанова полягатиме у тому, щоб визнавати добром чи злом лише те, що є добрим або злим у моральному сенсі, і не розглядати ні як добро, ні як зло, а отже байдуже ставитися до того, що не є ні добрим ні злим у цьому ж сенсі.

Моральна теорія

Опозицію між цариною «морального» та цариною «байдужого» можна визначити інакше. Так, моральним, тобто добрим чи поганим, буде те, що залежить від нас, а байдужим — те, що нам непідвладне. Насправді, від нас залежить лише одна річ — наш моральний намір, сенс, якого ми надаємо подіям. Те, що нам непідвладне, відповідає необхідній взаємодії причин та наслідків, тобто долі, життєдіяльності природи, діям інших людей. Байдужими також є життя та смерть, здоров’я