П'єр Адо - Що таке антична філософія?

новий поштовх в середині III століття до Р.Х. під керівництвом Хрісіппа. Дуже швидко школа, в цілому зберігаючи достатню єдність щодо засадничих догм, розбивається на протилежні напрями, які продовжують розділяти стоїків упродовж віків[378]. Ми мало знаємо про історію школи, починаючи з І століття до Різдва Христового. Безперечним є те, що аж до II століття після Різдва Христового стоїчне вчення все ще процвітало в Римській Імперії: досить процитувати імена Сенеки, Музонія, Епіктета і Марка Аврелія.

Засадничий вибір

З приводу епікурейства ми говорили про досвід — досвід «плоті», та про вибір — вибір задоволення й індивідуального інтересу, що перетворюється на чисте задоволення існування. Нам доведеться говорити про досвід та вибір також і в контексті стоїцизму. Вибором в основоположному сенсі можна назвати вибір Сократа, який в «Апології Сократа», написаній Платоном, проголошує: «Добра людина не повинна боятися нічого поганого ні за життя, ні після смерті»[379]. Оскільки людина добра вважає, що немає зла, окрім морального зла, і що немає добра, окрім морального добра, тобто того, що можна назвати обов’язком та чеснотою; це найвища цінність, заради якої не потрібно вагатися постати перед смертю. Відтак, стоїчний вибір перебуває безпосередньо у фарватері Сократового вибору і діаметрально протилежний Епікуровому вибору: щастя полягає не у задоволенні чи індивідуальному інтересові, а у вимозі добра, яка продиктована розумом і долає межі індивіда. Стоїчний вибір суперечить також виборові платонівському, оскільки він передбачає, що щастя, тобто моральне добро, доступне тут і всім.

Стоїчний досвід полягає в гострому усвідомленні трагічної ситуації людини, визначеної долею. Вочевидь, ми не вільні ні від чого, оскільки від нас абсолютно не залежить, чи є ми красивими, сильними, багатими, чи перебуваємо в доброму здоров’ї, переживаємо задоволення або ж уникаємо страждання. Все це залежить від причин, зовнішніх нам. Неминуча необхідність, байдужа до нашого індивідуального інтересу, розбиває надії та сподівання; ми беззахисні перед пригодами життя, поворотами долі, хворобами, смертю. Усе в нашому житті вислизає від нас. Звідси випливає, що люди перебувають у нещасті, оскільки вони пристрасно намагаються досягти добра, якого не можуть досягнути, та уникнути зла, що все-таки є неминучим. Але є одна-єдина річ, що залежить лише від нас і якої ніщо не може нас позбавити: це воля робити добро, воля діяти відповідно до розуму. Відтак, ми маємо тут радикальну опозицію між тим, що залежить від нас, а отже тим, що може бути добрим чи поганим, оскільки зумовлене нашими рішеннями, і тим, що залежить не від нас[380], а від зовнішніх причин, долі, а отже є байдужим. Воля робити добро — це внутрішня неприступна цитадель, яку кожен може спорудити в собі самому. Саме тут людина віднаходить свободу, незалежність, невразливість і таку вищою мірою стоїчну цінність, як відповідність самому собі. Можна також сказати, що стоїчний вибір життя полягає у відповідності самому собі. Сенека підсумовує цю настанову формулою: «Завжди одного й того ж самого прагнути, одне й те ж саме — відкидати», оскільки, пояснює він, «лише правильне і справедливе може бути предметом нашого постійного бажання»[381]. Ця відповідність самому собі є властивістю розуму: будь-який раціональний дискурс не може не відповідати собі самому; жити згідно з розумом означає коритися цьому зобов’язанню відповідності. Зенон визначав стоїчний вибір життя наступним чином: «Жити відповідним чином, тобто згідно з одним лише гармонійним правилом життя, оскільки ті, хто живе у невідповідності, нещасні»[382].

Фізика

Стоїчний філософський дискурс складався із трьох частин: фізики, логіки та етики. Філософський дискурс у галузі фізики покликаний виправдати життєвий вибір, про який ми щойно говорили, та пояснити спосіб буття у світі, що він передбачає. Як і в епікурейців, фізика у стоїків розроблялася не заради неї самої, вона мала етичну мету:

Фізика викладається лише для того, щоб дати змогу навчити розрізненню, яке потрібно встановлювати щодо добра та зла[383].

Передусім треба сказати, що фізика стоїків необхідна етиці, оскільки вона навчає людину визнавати, що є речі, непідвладні їй, які залежать лише від зовнішніх їй речей і відбуваються неминуче та раціональним чином.

Фізика також має етичну мету тією мірою, якою раціональність людської дії засновується на раціональності Природи. З погляду фізики, воля до відповідності самому собі, яка лежить у основі вибору стоїка, постає у матеріальній реальності як фундаментальний закон, властивий будь-якій істоті та сукупності істот[384]. Водночас, починаючи з першої миті свого існування, жива істота перебуває в інстинктивній злагоді з самою собою: вона намагається зберегти себе та любити своє власне існування і все те, що може його зберегти. Але увесь світ є єдиною живою істотою, він також узгоджується з самим собою, відповідний самому собі і в ньому, як у систематичній та органічній єдності, все має зв’язок з усім, все перебуває у всьому, все має потребу у всьому.

Життєвий вибір стоїків одночасно постулює та вимагає, щоб Всесвіт був раціональним. «Хіба ж може бути якийсь лад у тобі самому, якщо у Всесвіті — безлад?»[385]. Людський розум, який прагне логічної та діалектичної відповідності самому собі та встановлює моральність, повинен бути заснованим на Розумі Цілого, частинкою якого він є. Жити відповідно до розуму означає, таким чином, жити відповідно до природи, до всесвітнього Закону, який рухає зсередини еволюцію світу. З огляду на життєвий вибір стоїків, всесвіт вважається раціональним і, водночас, повністю матеріальним (Розум стоїків схожий на Вогонь Геракліта, так само матеріальний); так мислять Ґ. Родьє та В. Голдшмідт[386], які пояснюють такий матеріалізм бажанням зробити щастя доступним усім і в цьому світі, що не протиставляється вищому світові.

Раціонально виправдовуючи свої радикально відмінні вибори, стоїки та епікурейці пропонують, таким чином, радикально супротивні фізики. Хоча для останніх тіла складаються з агрегатів атомів, вони все-таки не становлять справжньої єдності, а Всесвіт є лише накладанням елементів, які не засновуються разом: кожна сутність є індивідуальністю, в певному сенсі атомізованою й ізольованою від інших; все є поза всім і все стається випадково: у нескінченній порожнечі формуються нескінчені світи. Для стоїків, натомість, все є в усьому, а тіла є