Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Розділ 15

МІРГАН

Виринаю з безодні сну і дивлюсь в темряву. Зараз глибока ніч і я не знаю, що мене розбудило. Але сон ще тримає в своїх обіймах. Чи сон, чи Ава. Її руки, її розпущене волосся. Очі, в яких відбивалися зірки. І відчуття глибокого задоволення, насолоди оксамитом розлите у всьому тілі, у кожному швидкому ударі серця. І в думках. Все настільки правильно, що…

Цього не може бути. Майже місяць я балансую на натягнутій струні. Коливаюсь під ударами суперечливих бажань. Будую холодні розрахунки. Раніше не міг так. Тепер – це мій спосіб вижити. Азарт витісняє тугу, і Іргіс так близько від мене, як тільки це можливо. Принцесу переможеного Мозгулу привезли і невдовзі мають представити двору. Седрік оголосить її нареченою і моя невдала мисливиця стане здобиччю. Я отримаю нарешті Іргіс. Думаю про це без захвату, але з ниючим нетерпінням. Я просто хочу спокою. Хочу позбавитись цієї іржавої отруєної скалки, що провертається у моїх грудях. Раніше мої почуття були іншими. Це були мрії, надії – вони були солодкими, як п'янке вино, кружляли голову. Я бачив блиск в очах Іргіс і не знаходив недоліків у своєму коханні.

Тепер, мені здається, я подорослішав. Бачу той самий манливий образ, але він тепер наскрізь просочений отрутою. Марнославність, жорстокість, жадібність – і незважаючи на це, я її хочу. Мені все одно, яка вона з іншими, аби була лагідна зі мною. Вона ж буде?

Ніч темна, без жодної зірки і глибока, як безодня. І в ній зовсім немає сну. Вітер за вікном завмер, як перед бурею.

Чому мені наснилась Ава? Я не бачив її в снах, відколи приїхав в Йорнборг. Думав, лишив все це там… Невиразна тривога відчувається в цій темряві. Навпомацки підхожу до вікна і відкриваю його. З темряви чується плюскіт хвиль – море, нехай в обіймах криги й холоду, дихає. Запах гнилих водоростей відчувається ясніше. Я згадую різкий вітер, що тріпав тоді її волосся. Коли вона розповідала про мого сина, про свої заручини. Надзвичайно вільна, рішуча і в той же час м'яка. Протилежність до Іргіс. Втім, є в них і спільне. Вони обидві сильні жінки. Мабуть, мене приваблюють такі. Але якщо Іргіс відчувається гострою небезпечою зброєю, то Ава – вона як ріка, що тече своїм шляхом. Омиває тебе лагідними хвилями – і тече повз, нічого не вимагаючи. Можеш слідувати за нею, можеш лишити… ще тоді я відчував, що моє тяжіння до неї взаємне. Але вона ніколи не погодиться на другорядну роль і не буде з чоловіком лише задля безпеки. Вона надто цінує свободу - і свою, і чужу. Для Іргіс ж існує лише її воля, мати рабів коло своїх ніг – для неї природний стан.

 Я натомість вирішив бути господарем. Чи витримаю цю роль? Тепер вперше задумуюсь, як це – ніколи не відпускати себе з жінкою, яку кохаєш? Знати, що кожна мить слабкості буде використана. Що кожна її ласка має ціну… І Іргіс спитає не золотом. Наскільки вона хоче корону насправді?

 

Вулиці затоплені людом і настрій натовпу сумнівний. Позолочена карета, більше схожа на балдахін, відкриває очам маленьку постать принцеси. Її вбрання пломенить золотом і багрянцем – більше нічого з такої відстані не розбереш. Чути вигуки – і вони неоднозначні – чи то привітальні, чи то прокльони. Передня варта починає розкидати монети у натовп, і загальний рев перетворюється на радісний та жадібний. Пронизливо звучать фанфари, майорять кольорові прапори – і ось вже палац і Седрік у короні принца зустрічає наречену на сходах. Найнебезпечніший момент пройшов і можна видихнути.

Принц рука об руку з принцесою входить у зал і веде свою наречену до трону Вортимера. Поряд стоїть ще один, нижчий – для самого Седріка і коло нього просте крісло – очевидно, для принцеси-бранки. Седрік підводить наречену до батька і та схиляється у поклоні. Дівчина зовсім мініатюрна – не дістає Седріку і до плеча і дуже тендітна. Мені раптом приходить в голову думка, що ніхто не згадував, скільки їй років. Можливо, взагалі тринадцять? Для Мозгулу це вже повнолітня. Однак у нас в Бетанії такий шлюб ніхто не сприйме. Седріку доведеться чекати. Можливо, на це й був розрахунок?

Настрій різко псується і я намагаюсь підійти ближче до трону. Мені необхідно побачити дівчину ближче! Однак цю думку багато хто поділяє. Придворні родинами і поодинці підходять привітатися з монархом і представитись принцесі. Нарешті черга доходить і до мене. Промовляючи стандартні фрази, відчуваю полегшення – ні про які тринадцять років не йдеться, принцесі щонайменше двадцять – двадцять три. Обличчя має східні риси, досить привабливе. З віком, мабуть, погрубішає і владність проявиться різкіше. Однак і зараз в ньому видно характер, хоч дівчині вочевидь важко знаходитися серед натовпу недоброзичливців і це проступає навіть через грубий шар косметики, яким вкрите її обличчя згідно мозгульських традицій. Одяг у неї також традиційний для Мозгулу – багатий на грані вульгарності, оздоблений величезною кількістю золота і каміння. Що ж, кожен несе свою ношу і принцеса Мозгулу робить це, як вміє.

Відхожу до вікна – в голові крутяться думки стосовно ролі майбутньої королеви, її можливому впливу на політику – а схоже, вона впливатиме. Попри моє співчуття до ситуації, в якій опинилась по суті, ні в чому не винна дівчина, сама вона, як майбутня королева, мені не подобається.

Однак є дехто, хто відчуває до неї більш палкі емоції. Неподалік від мене придворні дами так обговорюють зовнішність принцеси, що отруту можна б збирати в склянки. Я раптом усвідомлюю, що не одна Іргіс плекала надії поріднитися з королівським домом. Вона, до речі, підходить до Вотримера і Седріка у супроводі батька, дядька і братів – і по її холодному люб'язному обличчю прочитати нічого неможливо. Свою гірку чашу Іргіс п'є з гідністю і не кривлячись.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍