Стівен Кінг - Керрі

одно приблизно однакові з вигляду, і їх перераховували тричі, аби вже точно впевнитися. Тоді Вік Муні знов підійшов до мікрофона. Він помовчав хвилинку, смакуючи колючу напругу в залі, а тоді просто оголосив:

— Перемогли Томмі й Керрі. З перевагою в один голос.

Коротка мертва тиша. А тоді оплески знову заповнили залу, хоч деякі з них і мали певні сатиричні нотки. Керрі злякано і здушено втягнула повітря, а Томмі знову відчув (лиш на секунду) те дивне запаморочення

(керрі керрі керрі керрі)

яке ніби заглушило в голові всі думки, крім імені й образу дівчини, з якою він був. На одну пливку секунду він буквально злякався до гикавки.

Щось дзенькнуло на підлогу, і в ту саму мить свічка, що стояла між ними, згасла.

Тоді «Джозі й місячні промінці» заграли урочистий марш у рок-обробці, а коло їхнього столика з’явилися помічники (вони наче з-під землі вискочили; усе це детально репетирувалося під керівництвом міс Ґір, котра, якщо вірити чуткам, поїдала повільних і незграбних помічників на обід), Томмі в руку всунули загорнутий в алюмінієву фольгу скіпетр, Керрі на плечі накинули мантію з коміром із густючого собачого хутра, і хлопець із дівчиною в білих піджаках повели їх центральним проходом. Гурт надривався. Публіка аплодувала. Міс Ґір, схоже, була задоволена відновленням порядку. Томмі Росс приголомшено усміхався.

Їх підвели до сходів на авансцену, до тронів, і всадовили на них. Оплески наростали. Сарказму в них уже не стало — тепер вони звучали лунко і щиро, навіть трохи лячно. Керрі була рада присісти. Усе це було зашвидко. Ноги під нею тремтіли, і раптом її груди

(грішніторби)

здалися їй жахливо оголеними, навіть у порівняно високому вирізі її сукні. Звук оплесків трохи дурманив і мало не п’янив. Почасти їй навіть здавалося, що все це — просто сон, від якого вона прокинеться зі змішаним почуттям втрати й полегшення.

Вік урочисто проголосив:

— Король і Королева Весняного балу 1979 року — Томмі РОСС і Керрі ВАЙТ!

Оплески наринали хвилями, гриміли й тріщали. Томмі Росс, життя якого добігало останніх секунд, узяв Керрі за руку й усміхнувся до неї, думаючи, наскільки слушно інтуїція підказала Сьюзі, що робити. Вона спромоглася усміхнутись у відповідь. Томмі

(вона була права і я кохаю її так але й цю я теж кохаю керрі вона прекрасна все правильно я люблю їх усіх це світло це світло в її очах)

і Керрі

(нічого не бачу прожектори яскраві чую але не бачу душова пам’ятаю душову ох мамо я надто високо хочу спуститися ох вони сміються і готуються кидатися в мене чимось і показувати пальцями й вищати від сміху я їх не бачу не бачу їх світло надто яскраве)

і балка над їхніми головами.

Обидва гурти утворили раптову й спонтанну коаліцію міді з електрикою і завели шкільний гімн. Публіка звелася на ноги й заспівала, продовжуючи плескати долонями.

Була десята нуль сім.

Біллі якраз випростав ноги так, що в колінах хруснуло. Кріста Гарґенсен стояла коло нього, дедалі сильніше виказуючи знервованість. Вона безцільно водила руками по швах джинсів і прикушувала м’яку капу, яку зробила зі своєї нижньої губи, жуючи й уже потроху роз’ятрюючи її.

— Думаєш, за них проголосують? — тихо спитав Біллі.

— Проголосують, — сказала вона. — Я все влаштувала. Переможуть із запасом. Чого вони й досі плескають? Що там твориться?

— Не питай, кицю. Я…

Раптом у тихому травневому повітрі на повну силу й гучність заревів шкільний гімн, і Кріста підскочила, ніби вжалена. Вона тихо зойкнула від несподіванки.

«За школу Тома Юена усі встава-а-а-ай…»

— Давай, — сказав він. — Вони на місці. — Його очі тьмяно блищали в темряві. Його обличчя змінилося від дивної напівусмішки.

Вона облизнула губи. Обидвоє дивилися на кінець джутової мотузки.

«І прапори до неба підніма-а-а-ай…»

— Замовкни, — прошепотіла Кріста. Вона тремтіла, і він подумав, що її тіло ще ніколи не здавалося йому таким розкішним і хвилюючим. Коли це скінчиться, він виграє її так, що всі попередні рази будуть схожі на два штрики мізинцем педика. Він увійде в неї, як сирий качан кукурудзи в тепле масло.

— Колінця трусяться, кицю?

Він нахилився вперед.

— Я не смикатиму її замість тебе, кицю. Відра стоятимуть собі, поки пекло не замерзне.

«Червоне й біле з гордістю ми носимо-о-о-о-о…»

З її губ злетів придушений напівкрик. Вона нахилилась і рвучко сіпнула мотузку обома руками. Та трохи потяглася без опору, і Кріста подумала, що Біллі весь цей час її дурив, що мотузка геть ні до чого не прив’язана. А тоді вона напнулася, на мить застигла й шорстко пройшла крізь її долоні, пропікши на долоні тоненьку смужку.

— Я… — почала вона.

Музика всередині розсипалася на недоладні звуки й урвалася. Безладний хор голосів якусь мить ще виводив слова, не помітивши цього, а тоді теж затих. Запала коротка тиша, після якої хтось закричав. Знову тиша.

Вони дивилися одне на одного в темряві, заклякнувши від скоєного, чого вони нізащо б не змогли передбачити, коли все обдумували. Її дихання ледь не крижаніло в горлі.

А тоді зсередини почувся сміх.

Була десята двадцять п’ять, і відчуття дедалі гіршало. Сью стояла перед газовою плиткою на одній нозі й чекала, доки молоко запарує, щоб укинути в нього какао. Двічі вона рушала була нагору, щоб одягти нічну сорочку, і двічі зупинялася, бо її без жодної причини притягувало до себе вікно на кухні, що виходило на Цегельний пагорб і виїзд на трасу 6, яка вела до містечка.

Тепер, коли сирена, розміщена на даху ратуші на Мейн-стріт, почала верещати в ніч, загасаючи й наростаючи в панічному циклі виття, вона навіть не одразу обернулася до вікна, а спершу вимкнула газ під молоком, щоб воно не підгоріло.

Сирена на ратуші вмикалася щодня опівдні й тільки тоді — за винятком збору добровільної пожежної бригади під час сезону лісових пожеж у серпні й вересні. Вона призначалася виключно для серйозного лиха, і її крик лунав у порожньому будинку страхітливо й потойбічно.

Вона рушила до вікна, але повільно. Вищання сирени наростало й опадало, наростало й опадало. Десь почали дудніти клаксони, ніби вітаючи весільний кортеж. Вона бачила своє зображення в темній шибці — розтулені губи, розширені очі, — доки його не приховала сконденсована волога її дихання.

До неї прийшов напівзабутий спогад. У початковій школі в них були навчання з цивільної оборони. Коли вчитель плескав у