Петро Дмитрович Біленчук - Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів

і законних інтересів при розв’язанні конфліктних ситуацій, проведенні слідчих дій, застосуванні заходів переконання і процесуального примусу, виборі найефективніших способів, засобів і технічних прийомів. Ефективність цієї діяльності зумовлюється передусім додержанням законності.

Основним тактичним мотивом діяльності слідчого має бути прагнення поєднати суспільні інтереси з інтересами окремих осіб, за визначального значення перших. Реалізація цього мотиву потребує дотримання таких етичних критеріїв і принципів поведінки:

• при виборі засобів слідчий повинен вживати всіх залежних від нього заходів, щоб ці засоби сприяли досягненню цілей розслідування;

• знати наперед і застосовувати всі необхідні заходи, аби засоби, які він використовує, не призводили до побічних наслідків.

Отже, моральні вимоги, які регулюють діяльність слідчого під час розслідування, полегшують йому вибір оптимальної лінії поведінки, застерігають від помилок і неправильних дій.

Проблема етичної допустимості науково-технічних методів і засобів збирання інформації про особу обвинуваченого спеціально не досліджувалася в криміналістичній літературі. Окремі її аспекти розглянуто в працях Ю. Аленіна, Л. Ароцкера, В. Бахіна, Р. Бєлкіна, І. Биховського, А. Васильєва, В. Гончаренка, Л. Корнєєвої, В. Кузьмічова, В. Коновалової, А. Іщенко, Н. Клименко, М. Костицького, В. Лукашевича, В. Лисиченка, З. Мітрохіної, М. Порубова, М. Сегая, І. Постики, М. Строговича, П. Елькіна, В. Шепітька та інших. На нашу думку, проблему допустимості використання науково-технічних засобів потрібно досліджувати у зв’язку з прийняттям нового законодавства.

Моральних цілей можна досягти лише гуманними і справедливими методами. Тому використання як доказів у справі інформації, що її було отримано непроцесуальним шляхом, є порушенням встановленого законом порядку збирання доказів. Оцінюючи допустимість того або іншого засобу, слідчий завжди повинен керуватися тим, що засіб може вважатися моральним, якщо він, будучи застосований за призначенням, зберігає свій моральний характер. Це єдиний критерій, який потрібно покласти в основу допустимості або недопустимості тих чи інших засобів боротьби зі злочинністю.

Методи, засоби, технічні прийоми і рекомендації мають на меті забезпечити під час розслідування отримання певної вірогідної інформації про особу обвинуваченого. Мета використання засобів є одним із основних критеріїв їх допустимості. Розглядаючи проблеми етичної допустимості використання криміналістичних засобів, варто зазначити, що тут є багато дискусійних і складних питань, які потребують свого вирішення. Так, і досі триває суперечка щодо допустимості використання в слідчій практиці таких прийомів, як “психологічні пастки”, “слідчі хитрощі”, “гіпноз”, “поліграф”.

Зокрема, А. Ратінов вважає за доцільне під час розслідування застосовувати тактичні прийоми, які називають “слідчими хитрощами”, “психологічними пастками”, “формуванням у особи, що перебуває під слідством, помилкового уявлення про обставини справи”. А. Дулов пропонує як засіб психологічного впливу на обвинуваченого використовувати емоційний експеримент. Л. Ароцкер рекомендує такі тактичні прийоми, як “відвертання уваги”, а В. Кузьмічов — “раптовість”, “приспання пильності” обвинуваченого, використання “легенди”.

Іншої точки зору дотримувався М. Строгович, який зазначав, що навмисне формування помилкового уявлення у будь-кого є обманом цієї особи. Учений вважав, що вся концепція “слідчих хитрощів” і “психологічних пасток” найрішучішим чином суперечить принципам і завданням кримінального судочинства. Заслуговує на увагу думка цього автора про те, що слідчу діяльність не можна будувати на обмані, неправді, хитрощах та інших не передбачених законом діях. Не можуть бути виправдані як з морального, так і з правового боку прийоми, що ґрунтуються на “введенні протидіючої сторони в оману”, “роздрібненні сил і засобів протилежної сторони”, “розпалюванні конфлікту між співучасниками злочину” тощо. Набагато доцільніше, вважає автор, у таких випадках використовувати ефективну криміналістичну тактику, слідчий досвід і людську мудрість.

З думками цих учених, які поділяють цю позицію, навряд чи можна погодитися беззастережно. Застосування прийомів, що базуються на інформаційній забезпеченості слідчого, логічних побудовах і висновках, психічному стані допитуваного, цілком можливе й потрібне, оскільки ці прийоми не суперечать нормам закону і принципам моралі.

На нашу думку, багато що в поглядах учених на ці прийоми зумовлюється їхньою назвою, а не змістом. Насправді це проблеми найраціональнішого спілкування слідчого, в основі яких лежать рефлексія, когнітивна емпатія, правомірний психологічний вплив, без яких розслідування втрачає свій владний характер. Вони завжди здійснюються в рамках кримінального процесу, а сутність їх підпорядковується законам логіки і психології, моральним принципам. Як свідчать результати дослідження позицій 300 досвідчених слідчих України, такі прийоми слідчі використовують для вивчення особи обвинуваченого перед проведенням допиту в 80 % випадків, при обшуку — в 53,4 %, під час очної ставки — в 70,7 %, при відтворенні обстановки і обставин події — в 65,9 % випадків. Для збирання криміналістичної інформації про вчинений злочин досить успішно застосовують науково-технічні засоби й методи. Із 300 опитаних слідчих більш як половина з них використовують науково-технічні засоби, фотозйомку — 58,6 %, звукозапис — 47,2 %, пошукову техніку — 19,9 %, відеозапис і кінозйомку — 4 %. Це дані, що безпосередньо стосуються використання науково-технічних засобів слідчими по справах, які є в його провадженні.

Аналогічні результати отримано і стосовно використання технічних засобів усіма підрозділами міських і районних відділів внутрішніх справ. Дані анкетування понад 120 їх керівників показали, що працівники цих апаратів недостатньо поінформовані про можливості використання конкретних науково-технічних засобів і тактичних прийомів у повсякденній практиці. На запитання: “Як використовуються науково-технічні засоби у вашій діяльності і в практиці вашого підрозділу?” відповіді керівників розподілилися так: мальовані портрети використовують у 51,8 % випадків, ідентифікаційний комплект малюнків (ІКМ-2) — в 11,4 %, порошки на феромагнітній основі — 67,3 %, субліматор парів йоду — в 6,2 %, вимірювальну зйомку — в 58,8 %, одорологічну інформацію — в 15,9 %, кінозйомку — в 44,5 %, відеозапис — у 12,7 %, звукозапис — в 94,1 % випадків.

Сьогодні етичні проблеми допустимості засобів одержання інформації від підозрюваного і обвинуваченого досліджуються за двома напрямами. Одна група вчених намагається визначити перелік етично недопустимих засобів, наприклад, контактних вимірювань емоційного експерименту. Представники другої групи розробляють критерії правової й етичної допустимості сучасних науково-технічних засобів, що використовуються в інших галузях знань для отримання інформації від людини. Цей напрям видається перспективнішим і розвинутий у працях Р. Бєлкіна, Ю. Зархіна, А. Ратінова, П. Елькінд та інших.

М. Салтевський пропонує розглядати цю проблему за двома аспектами.

Перший аспект — процесуально-етичний, коли отримання інформації супроводжується безпосереднім обмеженням або порушенням недоторканності особи, наприклад, відбирання зразків для попереднього дослідження слідів пальців рук, ніг, зубів, крові, волосся.

Другий аспект — власне етичний, коли застосування технічних засобів безпосередньо не зачіпає особистих прав громадян, наприклад, здійснення інструментального дослідження матеріальних джерел, отриманих органами дізнання, досудового слідства або представниками організацій. Запропоновані два аспекти нерівнозначні. В першому випадку йдеться про безпосереднє (контактне або безконтактне) отримання інформації від людей. Тому використання засобів