Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

— А чому вони покинули свій світ? — Суртаз не втримався від запитання.

— Достеменно я не знаю, але літописи стверджують, що причиною цього стала страшна війна, яка охопила батьківщину наших предків. Вона спричинила загибель світу і всіх тих, хто не встиг його вчасно покинути. В результаті вижили ті, кого встиг врятувати Сандро, старший син Повелителя дому Шалластхадар. Він і його брат Селар привели до цього світу групу шалластхадарців та кількох представників дому Мереодеш.

— Мереодеш? — перепитав некромант, почувши незнайому назву.

— Так. Рідний світ наших предків був розділений на три території. Ними правили три дома — Шалластхадар, Мереодеш і Ар'яшанн. І в тому, що світ загинув, звинувачують саме останній дім. Але зараз важливо не це, адже ми говоримо про Джерело. В цьому світі його наявність була запорукою виживання, природних джерел магічної енергії поблизу не було, тому Сандро вирішив створити його, як колись зробив його далекий предок для свого дому в іншому світі. Більш ніж десять років Сандро складав відповідну основу для майбутнього місця сили. Можна сказати, що він власноруч обирав та вкладав на відповідне місце кожен камінь під твоїми ногами та креслив кожну руну над твоєю головою. 

Суртаз здивовано зиркнув на ліча і, підкорившись його вказівному жесту, закинув голову, щоб побачити стелю. І дійсно виявив на ній концентричні кола, сформовані безліччю дрібних рун. Вони були помітні в темряві завдяки своєму м'якому сяйву, подібному до того, що некромант вже встиг побачити на дверях. Від спостерігання за величними у своїй складності чарами Суртаза відволік голос ліча.

— Але Джерело для свого створення потребувало жертву. За задумом Сандро нею мав стати його власний брат — Селар. Як сильний некромант, той заклав би чудову основу майбутньої могутності Шалластхадара. Втім, багато хто вважав, що таким чином старший брат хотів усунути молодшого, як ймовірного суперника і претендента на верховенство. 

Ліч шелестливо зітхнув, перш ніж продовжити говорити.

— Так це було чи ні, але врешті-решт Селар цією жертвою не став. Він просто зник. А незабаром почалася перша війна з магами, під час якої Сандро загинув. Його вбив некромант, що вважав себе більш гідним трону Шалластхадара. На мою думку, Сандро міг цьому запобігти, але… Чомусь не захотів. З літописів відомо, що єдиною його умовою було те, що він мав померти тут — в цій кімнаті. Так він і став першою жертвою, необхідною для створення нашого Джерела. Перший Повелитель Шалластхадара залишив докладні інструкції стосовно того, які ритуали необхідно провести після його загибелі. Так перший череп опинився на призначеному для нього місці в цій кімнаті, — підсумував ліч. — Власне, зараз саме його ти бачиш, череп першого Повелителя — Сандро.

Зупинившись поряд з Нес-Ашшадом навпроти неглибокої ніші, Суртаз дивився на пожовклий череп, не примітний нічим, окрім єдиної деталі — вставленого в центр лоба синьо-фіолетового олександриту ромбічної форми. Грані дорогоцінного каменя неохоче виблискували у світлі тремтливого полум'я свічок. Поки некромант розглядав те, що залишилося від першого Повелителя, ліч вирушив далі уздовж стіни. 

— Шемісст — некромант, що вбив Сандро, — промовив Нес-Ашшад, зупинившись поруч з наступною нішею. — Мереодешець, ер'єт-тасс, майстер ілюзій. Не всі, хто первісно походив з дому Шалластхадар були згодні визнавати його владу, але то були складні часи, а Шемісст показав себе непоганим правителем та стратегом. За часів його правління Шалластхадар значно розширив свої володіння, і ні маги, ні ельфи, ні розрізнені королівства людей не могли нічого з цим вдіяти. Але обставини склалися так, що і для Шемісста знайшовся свій вбивця. 

З другої ніші на Суртаза сліпо вишкірявся череп другого Повелителя — Шемісста. У центрі його лоба палахкотів прямокутний рубін.

— Шеміссту кинув виклик Шид-Аттар — настільки ж обдарований, наскільки й уїдливий та жорстокий представник давнього шалластхадарського роду сур-тассів, — продовжив розповідати ліч, вирушивши до третьої ніші. — Шид-Аттар вбив свого попередника і сам став правителем. Непоганим, до речі. На час його правління припав розквіт Шалластхадара, адже нескінченні інтриги третього Повелителя заважали іншим народам об'єднатися проти некромантів. Але дечого Шид-Аттар все ж передбачити не зумів…

Череп третього Повелителя здався Суртазу дещо витонченішим порівняно з попередніми двома. В центрі лоба виблискував металом чорний онікс у формі ідеальної півсфери. А Нес-Ашшад вже вирушив до наступної ніші.

— А не передбачив він того, що на трон Шалластхадара може посягнути… ельф. Ніхто не знав, як і навіщо той став некромантом, але Селенор виявився надзвичайно обдарованим кширр-тассом. Один з тих рідкісних випадків, коли здібності були не успадковані, а стали зворотньою стороною таланту цілителя. Часи правління четвертого Повелителя означилися миром і спокоєм, що дозволяло Шалластхадару повільно, але впевнено нарощувати могутність. До речі, саме Селенору спало на думку посилити та ущільнити природний туман долини, перетворивши його на захисні чари. 

Череп четвертого Повелителя був високим та вузьким, з тонкими пластинами напівпрозорих кісток. Молочно-білий туман клубився в овальному селеніті посеред його чола.

— П'ятий повелитель був доволі… примітним, — промовив Нес-Ашшад біля п'ятої ніші. — Васкаедр — ер'єт-тасс, народжений вже в цьому світі. Він здобув славу неперевершеного бійця і довів, що бойові некроманти — супротивники, яких не можна недооцінювати. Дуже довго ніхто не міг його вбити. П'ятий Повелитель вийшов переможцем з понад трьох десятків двобоїв, але… Проти шипа смертоцвіта, використаного його останнім супротивником, він виявився безсилим.

— Тобто, його отруїли? — запитав Суртаз, дивлячись на каплевидний гематит в черепі п'ятого Повелителя.