Анатолій Привітний - Роботи Демонстрація сили, Анатолій Привітний

    - Мені здається, що ці зарості один єдиний живий організм.

    - Можливо симбіоз кількох організмів відразу. – Жанна підняла руку і погладила дрібні квіти, – вони й м'які та пружні одночасно. Він дуже старий і дуже розумний, - зробила висновок дівчина.

    - І, мабуть, ми йому подобаємось. – Непомітно за розмовами ми підійшли до точки, де змушені були залишити захисне поле нашого несподіваного союзника. Повільно наближавсь вечір, і ми прийнято рішення першу ніч переночувати під наглядом рослини. Шлунки вимагали їжу, і я як чоловік, воїн, та мисливець мав дістати хліб насущний. Неподалік дорогою я помітив дерево акуву, що дає досить смачні плоди, їх навіть подавали у деяких ресторанах. Дерево росло на межі мертвої зони, і я без особливого остраху на нього піднявся. Плодів було надміру, і через кілька хвилин заповнивши імпровізований зроблений з куртки рюкзак, я почав спускатися з дерева. Вже приготувавшись злізти з дерева, я подивився, куди б мені зручніше зістрибнути, і на мить обомлів. На мене чекали. Дві тварі завбільшки з середнього собаку, але з величезними головами виглядали мене серед гілок. Вечеря ось-ось мала впасти до них на стіл. З роззявлених пащ стікала слина. І у цих тварин зуби теж віддавали фіолетовим відтінком, схоже, що на планеті мілуїт був присутній у всьому.

   Але вечеря на стіл падати не стала. Спочатку я вирішив кинути їм кілька плодів акуву, може вони повечеряють, і приберуться додому. Видно їжа була знайома, бо обидві тварюки накинулися на плоди, ковтаючи їх цілком. Мій рюкзак спустошився наполовину, перш ніж тварини наситилися і мирно лягли під деревом. Я знову поліз нагору нарвати нових плодів, зі слабкою надією, що тварюки все таки приберуться.

    Однак як виявилось повечерявши тварини  влягтися під деревом, раз за разом поглядаючи   в мою сторону.

     Я вирішив, спуститься, керуючись залізною логікою, ситі тварюки добріші за голодних.

Вибравши місце, щоб не впасти тварюкам на голову, я зістрибнув з дерева. Етайські собаки, так я їх назвав, миттю схопилися і своїми шістьма очима дивилися на мене. Пащі були зімкнуті, погляд собак швидше за все виявляв цікавість. Агресії у поведінці не відчувалося. Одна з них, яка більша підійшла до мене і почала обнюхувати. Мабуть запах їй сподобався і він як справжній собака, витріщився на мене немиготливим поглядом, і якби у неї був хвіст, вона точно махала б їм з боку в бік. Я все зрозумів, рюкзак розв'язався, і вона одержала свій плід. Ще один довелося віддавати іншому собаці. Натомість контакт було встановлено, а на вечерю нам плодів ще вистачало. Назад я йшов уже у супроводі ескорту, який, проте, з підліску на мертву землю вони  виходити боялися. Ось хто був справжнім хазяїном на суші  «мишулок».

     - Ти що вирішив приручити місцевих гієн, - з усмішкою зустріла мене Жанна.

     - Це не гієна, а Етайський собака і харчується він в тому числі плодами «акуву», і взагалі вони мої друзі, правда ..., - я подивився на собак. Вони мовчки уляглися на краю підліску і немиготливими очима нас вивчали.

     - А ти їх не питав, чим вони харчуються, коли голодні, ти подивися на їхні зуби, - дівчина із задоволенням уминала плід, не забуваючи при цьому ще й побалакати. Міська Жанна зі суворим та залізним поглядом випарувалася.

     - Одне я знаю точно, тваринний світ тут дуже розумний, і це треба пам'ятати завжди. На конфлікт із місцевим тваринним світом треба йти лише у крайньому випадку. Я весь час згадую три експедиції, що зникли в цих краях. А шахтарі, кожну шахту оперізують захисною стіною восьми метрів висоти з бронебетону. Нагорі стіни в постійній готовності лазерні установки, і вони кілька разів на добу включаються. Тут дуже багато загинуло першопроходьців, поки не було вжито найжорстокіших заходів безпеки. І я думаю тваринний світ тут тільки тому такий розумний і агресивний, тому що він дуже тендітний і слабкий.

      - Тобі не здається, ти сам собі суперечиш.

      - Ні, я спробую пояснити. Наприклад, візьмемо океан. Половину океану контролюють біхозаври. Ти вже зрозуміла, якої величини вони досягають. Так от варто лише трохи порушити харчовий ланцюжок, методом спуску у воду відходів виробництва, так одразу розпочнеться ланцюгова реакція. І зрештою першими зникнуть ці прекрасні тварини. Вони вже все підрахували. Скільки водні простори можуть переробити відходів, які так чи інакше потрапляють в океан. Це дві тисячі тон на рік. Населення триста мільйонів. Все, чисельність мілутіан на Этаї підійшла до своєї межі. Далі розпочняться незворотні процеси. І це в океані, що займає дев'яносто відсотків простору. Ситуація на суші гірша. Землі тут мало і тваринний світ постійно перебуває на межі виживання. Ми й так забрали під свої потреби двадцять відсотків території ще трохи, і флора із фауною почнуть гинути. Від цього надмірна агресивність. Природа не хоче нас пускати на свою територію, бо ми агресори. І порушити гармонію, сформовану на островах дуже просто, потім її не відновиш. Прикладом була наша прабатьківщина земля, яку люди самі і знищили. Жага наживи та примітивне мислення людей зробили свою справу.

     – А ти давно був на землі?

     – Чотири роки тому, я у справах прилітав на землю. Людей там всього лишилося кілька мільйонів і ті живуть під захисними ковпаками. Як вирахували місцеві вчені, землі на відновлення буде потрібно кілька мільйонів років. Рада землі вирішила залишити на прабатьківщині лише архіви та обслуговуючий персонал. І ось уже п'ятсот років вся галактика стягує інформацію на землю, де в сталевих бункерах знаходиться криниця мудрості та досвіду. А всіх людей які розселились по різних планетах стали називати мілутіанами.

     - Я з того часу й чинив опір проведенню всіх розвідувальних робіт на Етаї.

      - Дивно, ніколи не замислювалася про глобальні питання. Вони були десь далеко і мене не торкалися.

                                                 ***