Дроянда - Королева місяця та сонця, Дроянда

Василиса підняла руку, і всі зупинилися. Вона почала шепотіти стародавні слова, ніби звертаючись до невидимого світу навколо. Раптом з темряви вийшло загадкове світло, яке відбивалося від старовинної кам’яної плити, що височіла на маленькому пагорбі.

— "Це перший ключ," — сказала Василиса, її голос був спокійним, але в очах сяяло розуміння. — "Тут він, під цією плитою."

Марс підійшов ближче, присів перед плитою і провів пальцями по її поверхні. Відразу ж з’явився тонкий, майже непомітний проріз, з якого вискочив перший з ключів — старовинний металевий предмет, покритий темною патиною, але на ньому була одна річ, яка привернула увагу Марса: він був у вигляді символу — двох переплетених вовчих голов.

— "Що це означає?" — запитав він.

Василиса взяла ключ і поглянула на нього.

— "Це символ твоєї справжньої природи. Ти повинен зрозуміти, що цей ключ не тільки відкриває двері, але й розкриває твою сутність. Ти повинен знайти інші ключі, щоб закріпити свою силу і зрозуміти своє місце."

Марс схилив голову.

— "І де ми знайдемо решту ключів?"

Василиса поглянула на ліс, її очі стали серйозними.

— "Перший ключ дає тобі здатність бачити приховане. Другий ключ знайдеш ти в місці, де землю перетинають води, де туман покриває все навколо. Третій… його ще не час знаходити."

Таня підійшла ближче, дивлячись на Марса.

— "Ми повинні діяти швидко. Ти не один, і всі ми допоможемо."

Агафія, що уважно слухала, додала:

— "Я відчуваю, що наступний ключ близько. Нам просто потрібно вірити в те, що ми можемо його знайти."

Марс подивився на своїх друзів і відчув, як сила, яку він ніколи не пізнавав, почала наповнювати його.

— "Ми знайдемо їх. Разом."

З новими силами і рішучістю вони вирушили далі, знаючи, що перед ними ще багато випробувань, але ключі вели їх правильним шляхом. Вони знали: знайти всі ключі — це лише початок.

Ніч спустилася на ліс, огортаючи його темрявою та тишею. Друзі знайшли безпечне місце біля великого дуба, гілки якого тяглися високо в небо, ніби захищаючи їх від небезпеки.

Марс розклав вогонь, його язики полум’я відбивалися в очах кожного. Василиса сіла поруч, уважно розглядаючи перший ключ, ніби намагаючись зрозуміти його таємницю.

— "Завтра з першими променями сонця ми вирушимо далі," — сказала вона тихо. — "Нам потрібен відпочинок."

Ник кивнув, сідаючи ближче до вогню.

— "Ми стали сильнішими. Я відчуваю це. Але що далі? Як ми знайдемо другий ключ?"

Таня подивилася на Марса.

— "Василиса сказала, що він у місці, де землю перетинають води та туман… Це може бути озеро, річка або болото."

Агафія з Дрояндою переглянулися.

— "У цій місцевості є Тіньове Озеро," — промовила Дроянда. — "Воно відоме тим, що завжди оповите туманом. Це може бути те місце, яке ми шукаємо."

Марс схилив голову.

— "Отже, завтра вирушаємо до Тіньового Озера."

Всі погодилися, і поступово розмова стихла. Кожен загорнувся у свої думки, відчуваючи, як стомлені тіла починають розслаблятися.

Ніч охопила їх своїм спокоєм. Десь у лісі завивали вовки, дерева хиталися під легким вітром, а вогонь потріскував, даруючи тепло.

Марс дивився в небо, на міріади зірок, і відчував: це тільки початок їхньої подорожі. Завтра принесе нові випробування, нові загадки… і нові сили.

З цими думками він нарешті заплющив очі. Вранці вони вирушать до Тіньового Озера, і що б там не чекало на них — вони впораються. Разом.

Ранок настав швидко. Сонце ще не встигло піднятися високо, а друзі вже були готові вирушати. Ліс прокинувся разом із ними – чути було шелест листя, спів птахів і легкий туман, що стелився поміж дерев.

Марс першим піднявся на ноги й кинув погляд на своїх друзів.

— "Час іти," — сказав він рішуче.

Василиса взяла перший ключ, сховала його в кишеню й подивилася на Марса.

Василиса взяла перший ключ, сховала його в кишеню й подивилася на Марса.

— "Тіньове Озеро знаходиться на північ звідси. Ми дістанемося до нього до обіду, якщо не зустрінемо перешкод."

— "Але щось мені підказує, що все буде не так просто," — пробурмотів Ник, озираючись навколо.

Агафія поправила своє волосся, готуючись до подорожі.

— "Головне — бути разом і не відставати одне від одного. Ліс усе ще спостерігає за нами."

Дроянда кивнула, її веселкове вбрання мерехтіло в ранковому світлі.

— "Тоді не гаяймо часу!

Вони рушили вперед, пробираючись через густі зарості. Ліс здавався живим – то гілки самі розходилися перед ними, то раптово хмари закривали сонце, роблячи атмосферу ще більш загадковою.

Декілька годин шляху минули без пригод, аж поки перед ними не відкрилася широка галявина. В її центрі лежав величезний камінь із дивними рунами, а за ним уже виднівся берег Тіньового Озера.

Але тут було щось не так.

— "Хтось тут є…" — прошепотіла Таня, її темні очі заблищали в настороженості.

І раптом туман перед ними закрутився, ніби щось велике наближалося…

— "Готуйтеся!" — голосно сказав Марс, хапаючи свій кинджал.

Тіньове Озеро не збиралося просто так віддати другий ключ…

Ніч спустилася на ліс, огортаючи його темрявою та тишею. Друзі знайшли безпечне місце біля великого дуба, гілки якого тяглися високо в небо, ніби захищаючи їх від небезпеки.

Марс розклав вогонь, його язики полум’я відбивалися в очах кожного. Василиса сіла поруч, уважно розглядаючи перший ключ, ніби намагаючись зрозуміти його таємницю.

— "Завтра з першими променями сонця ми вирушимо далі," — сказала вона тихо. — "Нам потрібен відпочинок."

Ник кивнув, сідаючи ближче до вогню.

— "Ми стали сильнішими. Я відчуваю це. Але що далі? Як ми знайдемо другий ключ?"

Таня подивилася на Марса.

— "Василиса сказала, що він у місці, де землю перетинають води та туман… Це може бути озеро, річка або болото."

Агафія з Дрояндою переглянулися.