Харукі Муракамі - Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі, Харукі Муракамі

методички з підготовки солдатів американського флоту. Десь за півроку все було готове — і я поринув із головою у запуск цієї профами. Концентруватися на чомусь одному — це завжди було моєю перевагою.

— Ну і, крім того, маєш голову на плечах.

Червоний задоволено усміхнувся:

— Дякую. Якось самому таке казати про себе не випадає.

Потім знову затягнувся цигаркою, попіл струсив у попільничку. Тоді підняв голову і глянув на Цкуру.

— Мета релігійних культів і семінарів для саморозвитку полягає здебільшого у здиранні грошей. Для того людям полощуть мізки. Ми такого не робимо. Престижні компанії не хотіли би мати з нами справу, якби ми займалися якимись сумнівними речами. Пробувати силоміць щось змінити також нема сенсу. Навіть якщо нам вдасться вразити результатом, то все ж ненадовго. Звісно, муштрування — це важливо, однак наші курси насамперед повинні бути гранично науковими, практичними та добре опрацьованими. Вони не можуть виходити за рамки узвичаєної суспільної практики. А їхній результат має бути відчутним іще певний час. Ми не ставимо собі за мету виховати зомбі. Ми хочемо виховати працівників, які діяли б так, як вимагає їхня фірма, але при цьому вважали, що думають власною головою.

— Це доволі цинічно, — зауважив Цкуру.

— Можна сказати і так.

— Але є ж серед ващих слухачів люди, що не піддаються муштрі?

— Звісно. Є певна кількість людей, котрі не сприймають наших курсів. їх можна поділити на два типи. Перший тип — це люди антисоціальні. Як колись казали, ізгої. Вони не можуть зайняти жодної конструктивної позиції, категорично відмовляються співпрацювати. Або не вважають за потрібне коритися правилам групи. Пробувати щось із цим вдіяти — марна справа. З такими працювати відмовляємося. Ще один тип — це люди, які думають власною головою. Я не маю нічого проти їхньої участі. Кожна система потребує такої еліти. Якщо все піде добре, вони в майбутньому можуть зайняти керівні посади. А між цими двома типами є ще пласт людей, котрі сліпо виконують накази, і таких більшість. За моїми підрахунками, відсотків вісімдесят п’ять. Тобто я розгортаю свій бізнес із розрахунком на цих вісімдесят п’ять відсотків.

— І твій розрахунок справджується?

Червоний кивнув.

— Так, наразі все йде так, як я планував. Я починав із маленької фірми з двома людьми, а тепер — глянь, який офіс. Наша фірма має ім’я.

— Отже, ти зібрав і проаналізував те, чого не хочеш робити, не хочеш, щоби з тобою робили, — і створив із цього бізнес. Це була твоя вихідна точка.

Червоний кивнув.

— Саме так. Зовсім не важко з’ясувати, чого ти не хочеш робити і чого не хочеш, щоби з тобою робили. Це так само, як з’ясувати, що ти хочеш робити. Різниця лише у позитивному чи негативному підході. Не більше ніж питання напрямку.

«Мені не подобається те, що він зараз робить», — рап¬ том згадалися слова Синього.

— У цьому, може, відлунює твоя особиста помста суспільству. Як еліти з відтінком ізгоя.

— Може, й так, — сказав Червоний. Тоді весело роз¬ сміявся і клацнув пальцями. — Чудова подача. Цкуру Тадзакі отримує перевагу.

— А ти сам ведеш ті курси? Говориш перед усіма?

— Звісно, що спочатку я робив усе сам. Бо міг покластися лише на себе. Слухай, Цкуру, а ти можеш уявити мене в такій іпостасі?

— Аж ніяк, — щиро відповів Цкуру.

Червоний розсміявся:

— А чому? Мені непогано вдається. Негоже вихвалятися, але я справді добре це роблю. Хоча я грав, але був сильним і переконливим актором. Зараз уже цього не роблю. Просто керую бізнесом. У мене багато роботи. Уже є інструктори, яким можна довірити практичний бік спра¬ ви. Я зараз більше читаю лекції. Запрошують на зусфічі з бізнесом, на семінари з працевлаштування в універси¬ тетах. На замовлення видавництва зараз пишу книжку.

Червоний на цьому зупинився, загасив цигарку об попільничку.

— Якщо методи вже випробувано, то надалі вести цей бізнес не так уже й важко. Треба надрукувати яскраві буклети, розхвалити себе, відкрити вищуканий офіс у престижному місці. Зі смаком обставити меблями, за добрі грощі найняти презентабельних та компетентних працівників. Імідж — це важливо. На це грошей я не шкодую. Також має значення людська думка. Якщо про тебе добре говоритимуть, то потім можна пустити справи на самоплив. Але поки що я вирішив більше не розширюватися. Зосереджуся на Нагої та околицях. Не зможу гарантувати якості, якщо особисто не матиму змоги всього припильнувати.

Червоний подивився запитально на Цкуру.

— Слухай, тобі ж не дуже цікаво балакати про мою роботу?

— Просто мені трохи дивно. Підлітком я не міг навіть подумати, що ти почнеш такий бізнес.

— Та і я не міг, — розсміявся Червоний. — Напевно, тоді думав, що залишуся в університеті, стану викладачем. Але, вступивши до університету, я зрозумів, що наука — не для мене. Це застояний і страшенно нудний світ. Я не хотів прожити в ньому все своє життя. Однак потім, коли почав працювати на фірмі, я збагнув, що і робота на когось — також не для мене. Отак я йшов методом постійних проб і помилок. Нарешті знайшов свою нішу — і якось тримаюся. Ну, а як ти? Задоволений роботою?

— Не те щоб аж задоволений. Проте якихось скарг також не маю.

— Тому що твоя робота пов’язана зі станціями?

— Саме так. Стараюся думати про те з позитивом, якщо вжити твій вислів.

— Не маєш сумнівів у роботі?

— Я просто день за днем створюю те, що видно оку. У мене немає часу на сумніви.

Червоний усміхнувся:

— Прекрасна відповідь. І дуже тобі пасує.

Запала тиша. Червоний крутив у руці золоту запальничку, але наступної цигарки не прикурював. Мабуть, визначив собі денний ліміт на цигарки.

— Ти прийшов, бо хотів про щось поговорити, так? — почав Червоний.

— Хотів поговорити про старе.

— Добре, поговорімо про старе.

— Про Біпу.

Червоний примружив очі з-за скелець окулярів, приклав руку до бороди.

— Я так і думав, що ти задля того прийшов. Зрозумів це відразу, коли секретарка дала мені твою візитну картку.

Цкуру мовчав.

— Мені дуже шкода Білої, — тихо мовив Червоний. — Чомусь вона не зазнала радощів у житті. Хоча і красуня, і музичний талант мала неабиякий. Її смерть була жахливою.

Цкуру не міг не