Дорж Бату - Франческа. Повелителька траєкторій

позицію і легко закрутила fouettés en tournan [30] з балету «Дон Кіхот». Прямо у військових черевиках і формі сержанта Національної гвардії США.

* * *

Настав час поговорити з моєю напарницею і про сицилійську мафію.

— Франческо, чому ти не любиш «правильних людей»? — так місцеві сицилійці називають співвітчизників, які в обхід держави займаються фінансовими та кримінальними оборудками, простіше кажучи, мафію.

Франческа перестала колупатися в телефоні, відклала його вбік, і я зрозумів, що розмова буде серйозна.

— Джорджіо, чого це ти раптом став цікавитися злочинцями? — красиво вигнувши чорну брову, спитала напарниця.

— Ну, знаєш, ти сицилійка, а Сицилія — це…

— Апельсини!!! Аранчіні!!! Піца! Етна! Вино! Сонце! Риба врешті-решт! Тільки не мафія!!! Це в іноземців — найдурніший стереотип. Сицилія — отже, мафія. Bullshit!!! — закотила очі Франческа.

— А як мафія виглядає зсередини? Як до неї ставляться самі сицилійці?

— По-різному. Освічені й порядні — негативно. Решта — сам бачиш. Зсередини на неї взагалі краще не дивитись. Ти пробував заглянути в бочку з лайном?

— Невже все аж так погано? Я чув, що вони дбають про своїх, допомагають своїм…

— Джорджіо, дорогий, — Франческа приклала пальці до скроні. — Мене завжди захищали брати. І ти. А не мафія. Боронь боже від такої допомоги, де одна рука допомагає, а інша калічить. Причому калічить значно більше!

— Але ж твій батько…

— Так, мій батько, коли приїхав, звернувся до головного з місцевих. Він людина старого ґатунку, не мав ані долара в кишені, і в нього була мама в інвалідному візку. І хоч батько давно віддав ті гроші, що позичав, він усе одно ходить у боржниках.

— Тобто?

— «Джіованні, ти ж з наших, Джіованні, ми тобі допомогли, тепер допоможи ти нам, ми повинні разом вирішувати наші справи, ми маємо стояти за спинами один в одного… Бла-бла-бла!» Я, чесно, не знаю всіх фінансових оборудок, які проходять через батьків бізнес, і, чесно кажучи, знати не хочу. Але з математикою в них тяжко, Джорджіо. У них чомусь завжди помилки на користь фірми!

Франческа розсердилася так, що навіть не кидала в мене апельсинових шкірок. У мене на мить з’явилось відчуття, що вона запустить у мене цілим апельсином. Я нечасто бачив свою напарницю такою лютою.

— Але бізнес працює… — я спробував знайти в цій ситуації плюси.

— Він працює, та не в той бік, Джорджіо. Якось батько попросив був мене підбити один звіт. Я ще звернула увагу на завищені ціни поставок, а потім різницю з тих цін у графі «оплата за консалтингові послуги». Консалтингові послуги в піцерії, Джорджіо! У піцерії!!! А фірма ця належить, кому б ти думав? Сім’ї тих, з ким батько начебто розплатився багато років тому! Bullshit!!!

Франческа так розмахувала руками, що, здавалось, от‑от злетить.

— А хабарі, Джорджіо?! Це ж треба додуматись, — іти замовляти послугу чи поставку товару у фірмі «сім’ї», платити за це удвоє більше, а потім ще заносити «вдячність» місцевому босу!!! Де логіка, Джорджіо?! Ніхто ж не вимагає — самі гроші несуть! Тоді як у будь-якому іншому місці буде набагато дешевше! «Для своїх дорожче» — доводилось таке чути? Я сказала батькові, що не хочу мати нічого спільного з таким «бізнесом». Ми тоді дуже посварились. Батько кричав, що я маю бути вдячна цим… ем-м… «правильним людям». А я духу їхнього не переношу.

— І що, прямо нема ніякої користі з цієї організації? — моя щелепа відпадала все нижче й нижче.

— «Користі»?! Джорджіо, у нас є знайомі, сім’я Ґрано. Батько, щоб оплатити синове навчання, пішов до тих виродків. Вони дали йому грошей. А коли він один раз не зміг вчасно виплатити частку, то вони його синові бейсбольними битками переламали ноги. Хто заважав тому дурному Ґрано взяти кредит у нормальному банку?! Хто?! Мій батько й досі відраховує суми на «розбудову громади». Патріціо змушений вести деякі їхні справи. Добре, що Леона з Мауріціо не чіпають.

— Вони такі всесильні?

— Зграя завжди смілива, коли є вожак і коли їх багато. Поодинці вони найчастіше рідкісні боягузи й покидьки! Якось, як я була ще підлітком, до мене пробував підвалити синок одного з босів. Я його послала під три чорти. То цей прищавий вилупок мені й каже: «Такі, як ти, довго не живуть!». А я у відповідь: «Ти диви сам не здохни передчасно, придурок». А той тупак пожалівся своєму татунькові. Уявляєш?! Скандал був на рівні родин!

Я досить яскраво уявив Франческу в цей момент. Чесно, не заздрю тому, хто спробує стати в неї на дорозі.

— Словом, Чессіно, я тебе зрозумів. Мафія — це погано.

— Джорджіо. Я дуже рада, що ти таки нарешті це зрозумів. Ти вже великий хлопчик і знаєш, що шахрайство, здирництво, вбивства і ґвалтування — це злочин, — саркастично відказала мені напарниця. — А що вони зробили з країною моїх батьків?!

— Що?

— Берлусконі, членоголовий покидьок, через медіа забив усім голови лайном і дорвався до влади. І що тепер? Цей виродок зґвалтував Італію, і тепер ми маємо зруйновану економіку, безробіття й корупцію на найвищому рівні. Корупція, Джорджіо, це як рак у четвертій стадії. Нічого не допоможе!

Я мимоволі провів деякі паралелі і здригнувся.

— Ось що буває, коли людям замість реалій у голову вкладають лайно і казки про те, що італійська економіка найкраща у світі! «Правильні люди». Bullshit!!!

Я сидів і мовчав. Двадцятип’ятирічна дівчина розуміла ситуацію з організованою злочинністю і корупцією краще, ніж деякі державні діячі.

Відтепер слово «мафія» стало носити для мене однозначно негативний відтінок. І навіть безневинна гра у «мафію» вже не здавалася такою веселою.

— ОК, Франческо, я більше не буду тебе тролити сицилійською мафією. Обіцяю!

Франческа підійшла до мене впритул, подивилась мені прямо в очі і зловісно прошепотіла:

— Ну-ну. Дивись мені. Бо годуватимеш риб на дні Коннектикуту, — і голосно зареготала.

З чуттям гумору в моєї напарниці завжди були проблеми.

* * *

Часом, щоб когось підтримати, зовсім не обов’язково давати поради. Вистачить поплакати чи посміятися разом. Розділити біду чи радість.

— Доброго ранку! — сказав хрипким басом якийсь чолов’яга прямо за моєю спиною.

Оскільки в одній руці у мене був рюкзак, у другій — обід, під пахвою — вчорашні звіти, які я ніс у командний центр, а підборіддям я притискав течки з сьогоднішніми завданнями, то я, не обертаючись, чемно відповів на привітання, водночас намагаючись відчинити броньовані двері в командний центр рукою, у якій тримав свій обід — запечену зі спаржею курячу грудку.

— Давай допоможу, Джорджіо! — сказав дядько.

З несподіванки я смикнувся, і течки з сьогоднішніми завданнями вилетіли з-під підборіддя й розсипалися по підлозі. Я нахилився їх підняти, і тут з моїх рук вислизнув судочок з куркою.

Кришка відкрилась, і мій ланч красиво ліг прямо на течки з фірмовим логотипом космічної агенції.

— Ох ти й незграба! — знову пробасив дядько і якось дивно засміявся — сміх був схожий на передсмертний хрип пораненого ведмедя.

Я відсахнувся й наступної миті знову здригнувся з несподіванки — прямо за мною стояв не волохатий здоровило, не поранений помираючий ведмідь, а всього-на-всього моя напарниця Франческа.

— Омайґад, Чессіно! Що з твоїм голосом? Ти почала курити люльку?!

— Кхє-кхє, жартівник знайшовся, кха-кха! — прохрипіла дівчина. — Учора в мене боліло горло, а сьогодні ось, маю…

— Може, ти підеш додому? — турботливо запропонував я. — Рассел тебе підмінить.

— Ні, я не хочу хворіти вдома сама. Я краще з вами!

— Ходімо, зроблю тобі теплого чаю. Температури в тебе немає?

— Нема, — всміхнулася напарниця. — Якби в мене була температура,