Ерін Кас - Наздогнати мрію, Ерін Кас

Підводжусь й підходжу до вікна. Тиша. Така приємна ранкова тиша на вулиці перед новим шаленим літнім днем. Незрозуміла тривога не дає лягти знову у ліжко й спробувати заснути. Без Дмитра все здається не таким. Не вірю, що все це відбувається зі мною. Вчорашній вечір був найкращим у моєму житті. Стільки позитивних емоцій я не отримувала ніколи. Хіба що у дитинстві.

Виходжу зі спальні й повільно спускаюся на перший поверх. Помічаю, що прочинені двері кабінету й прямую туди. Ніздрі ловлять запах сигаретного диму. Значить чоловік тут. Легенько стукаю й штовхаю їх. Дмитро стоїть біля відчиненого вікна й палить. Розвертається на мій стукіт, але нічого не говорить. Дивиться на мене декілька секунд, затримує погляд на ногах і відвертається. Стоїть в одних шортах, бо футболка на мені. Пізно розумію, що прийшла тільки в ній. Осмикую, але не йду.

— Інно, краще повертайся в ліжко, — говорить доволі різко. — Не спокушай ще більше, — додає вже лагідніше.

— Вибач, я… — помічаю у його руці склянку й здогадуюсь, що це алкоголь. Ця думка неприємним щемом відгукується в серці. Невже це я його так засмутила й змусила пити серед ночі?

— Спати в одному ліжку було поганою ідеєю, — говорить тихо, але у тиші кімнати мені чудово чути його слова.

— Ч-чому, — виривається у мене.

— Бо стримувати себе й не доторкнутись до тебе, набагато важче, ніж я думав.

— Вибач, — не знаю, що ще сказати на таку відвертість.

— Ти знову вибачаєшся, хоча це маю робити я, — хмикає, але до мене не розвертається.

А всередині мене така ейфорія, що я не можу стримати задоволеної усмішки від розуміння того, що він не хоче мене образити. Прислухаюсь до своїх відчуттів і розумію, що не хочу йти. Згодна з Дмитром — це сильніше за нас. Бажання бути поряд пересилює всі інші. Роблю крок, ще один, і ще. Підходжу до чоловіка й обпираюсь плечем на шафу. Вікно повністю відчинене, відчувається нічна, чи вже ранкова прохолода. Чоловік подає мені склянку, яка насправді виявляється чашкою з кавою, а не алкоголем. Роблю ковток й ставлю її на підвіконня. Дмитро робить затяжку, а я тягнуся до цигарки, щоб забрати.

— Ні, — відхиляє руку, — палити ти не будеш. Навіть не мрій, — говорить серйозно, викликаючи у мене усмішку.

— Я хотіла викинути, — не стримую сміху. — Палити шкідливо.

— Інно Тарасівно, ви така принципова? Збираєшся мене перевиховати? — хмикає, але гасить цигарку у попільничці. Робить ковток кави й підходить впритул.

— Гадаю, у тридцять шість це зробити нереально.

— О, то ти все-таки дізнавалася про мене? — обіймає за талію.

— Угу, — киваю, бо сама себе здала. — Тільки ті статті заважають дізнатися справжні факти.

— Знаю, — каже невдоволено.

— Я не вірю жодному слову, — кажу впевнено, дивлячись йому у вічі.

— Знаю, — шепоче й проводить великим пальцем по щоці. Зачіпає нижню губу й голосно вдихає повітря. Всередині все стискається від його дотиків й віддає приємним теплом в усьому тілі.

— Хочу бачити тебе справжнього. Не суворого й завжди зібраного бізнесмена, а чоловіка, з яким розмовляла сьогодні ввечері. Ти був іншим. Ніжним і…

— А хочеш знати чого я хочу? — шепоче, повільно стягує футболку на бік, нахиляється й цілує моє плече.

— Ч-чого? — затамовую подих.

— Тебе, — торкається пальцями до ноги й повільно веде вгору.

Ніжно, майже невагомо проводить по стегну, підіймаючи футболку й спостерігаючи за моїми емоціями. А я тану. З кожною новою секундою тану від його дотиків і навіть не думаю протистояти. Заплющую очі, насолоджуючись відчуттями. Його відверті слова та дії розпалюють в мені полум’я, і я не хочу припиняти це безумство. Облизую пересохлі губи, розплющую очі й натикаюся на його серйозний погляд.

— Я шалено хочу тебе, зайченя, — нахиляється до самісіньких губ, але не цілує.

Це роблю я. Долаю останній бар’єр, який він залишає між нами. Стаю на носочки, обіймаю за шию й цілую такі бажані губи. Куштую їх на смак, відчуваючи себе розкутою й бажаною. Діма переймає ініціативу й цілунки стають пристраснішими. Від них крутиться голова, а в легенях не вистачає повітря. Хапаюсь за плечі чоловіка, а він підтримує мене, ще міцніше притискаючи до себе. Його тіло палає і жоден кондиціонер зараз не врятує. Заводить руки за спину, повільно спускається до сідниць й стискає їх. З моїх губ зривається стогін, який тоне у новому солодкому поцілунку.

— Нічого не можу з собою вдіяти, — шепоче між поцілунками.

— І не потрібно, — відповідаю, хапаючи ротом повітря.

Дивиться на мене, поїдаючи очима, цілує обличчя, знову повертається до губ й спускається на шию. Кусає ніжну шкіру й знову дарує невагомі поцілунки. Кладе долоні на стегна, проводить руками вище, лишаючи на тілі пекучі опіки. Торкається до грудей й ніжно стискає. Ловить мій стогін поцілунком, продовжуючи солодкі тортури. Проводжу долонею по міцних грудях, спускаюсь по торсу й розв’язую мотузку шортів. Він відсторонюється, торкається моїх рук і повільно, дивлячись у вічі, веде вниз. Голосно ковтаю клубок, але погляду не відводжу. Тіло тремтить, дихання збилось й порушує тягучу, солодку тишу між нами.

Сміливо проводжу долонями й стягую з нього шорти. Він задоволено видихає й знов притягує мене до себе. Проводить руками по стегнах, стискає їх. Зачіпає край мереживної тканини й спускає вниз. Повільно, не перериваючи зорового контакту й змушуючи шаленіти від бажання та соромитися від відвертих дотиків. А потім різко підхоплює за сідниці й притискає спиною до шафи, змушуючи обхопити його стегна ногами. На межі болю й насолоди зминає мої губи. Тіло тремтить й вимагає продовження. Не стримую емоцій. Ніколи не відчувала такого шаленства, не була настільки розкутою. Його рухи наполегливі. Мої стогони тонуть у вимогливих поцілунках, гарячі дотики обпалюють, змушують тремтіти. Про таку пристрасть я тільки мріяла і зараз просто розчиняюся в ній. Тону й не хочу рятуватися. Це як цунамі, що зносить все на своєму шляху. Ми піднялися над небом, побачили мільйони зірок, відчули нереальну насолоду й опустилися разом на землю.

Діма турботливо ставить мене на підлогу й поправляє футболку. Я навіть не помітила, що вона на мені. Притуляється чолом до мого чола й обіймає за плечі.