КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА - Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

      Будиночок виявився таверною, в якій було повно різного люду. Всі вони, судячи з одягу, були різних національностей та віри. Хтось куштував шиш-кебаб, хтось імам-баілди, хтось висьорбував лагман, а потім заїдав його пловом. Фрося не любила баклажани, тож замовлення імам-баілди її не зацікавило. А от шиш-кебаб – шашлик з баранини…

     - Може, зробимо замовлення, щоб не виділятися з натовпу відвідувачів? - Смикнула дівчина  за темний рукав свого супутника.

     - Ні. Ти ж щойно поїла млинців.

     - Але ж я у такому віці, що мені весь час хочеться їсти, - заскиглила Фрося.

     - Ні. Ми ж у минулому. Згадай, що було у тринадцятому столітті. Якщо я зараз заплачу золотий власнику таверни, то він може не померти від голоду, як мав би. А може, він нап’ється, але не мав би цього робити. Або хтось побачить, що я даю йому золотий, та вдарить бідолаху по голові. А ще може статися так, що…

     - Гаразд, гаразд, - перервала його дівчина. – Я зрозуміла. Жодних рухів у минулому. Тоді: хапаємо того блондина та вшиваємося звідси.

     - Ми не можемо хапати його на очах у відвідувачів таверни, - відрізав Алан, і зітхнув: Блондину щойно принести свіжий духмяний янтик, запах якого спокушав шлунок колишнього вчителя.

      Поруч, за темним дерев’яним столиком, на м’якесеньких подушках, сиділи два кремезні чоловіки: один явно був місцевий, а от інший… інший дуже скидався на мешканця центральної частини України. Чоловіки говорили досить тихо, але, раз у раз, їхні голоси підвищувалися, і до Фросі долітав загальний зміст розмови.

    - Я… я не зрозуміла, - смикнула дівчина за рукав свого напарника. – Цей українець… він що… хоче винайняти човен із турецькою командою?

     - Турки були гарними мореплавцями, - пояснив колишній вчитель історії. – А купці завжди в першу чергу думають про безпеку своєї справи.

     - Але ж… але ж вони  роблять набіги на Україну та продають людей в рабство.

     - Це почасти міф, - сказав Алан. – Дійсно, Кримське Ханство, яке було васалом Османів-Турків, здійсняло рейди на деякі Українські землі. Але дуже часто, батьки самі продавали своїх дітей у рабство, бажаючи їм кращої долі. Згадай того чоловіка із “Декамероном”. Я певен, що він сам себе продав у рабство. І рабство у цій частині світу не зовсім таке, як у Давньому Римі, або в США. Тут можна викупити себе, або стати… як на наш час, то ця посада називається “прем’єр-міністром”.

      - Не може такого бути, щоб батьки самі продавала своїх дітей, - насупилася Фрося. А Блондин замовив ще одного янтика. Когось цей янтикоїд нагадував дівчині.

      - Як це не може? – Здивувався Алан. – Вся історія людства з цього складається! Згадай королів і королев. Їх обмінювали на нетривку військову, чи економічну допомогу.

      - Так то ж - королі!

      - І тут, так само. Для когось життя у гаремі було в сто разів кращим за вічне голодування, або збирання зерна під палючим Сонцем, чи під холодним дощем. І в наш час буває подібне. Але батьки своїх дітей продають продюсерам, які пограються декілька років і змінюють нову іграшку на нову – бо мода пройшла.

      - Але ж нас вчили…, - сказала Фрося і замовкла. Звідки у неї ці спогади про те, що Південь України завжди був ворожим, бо туди поширювалася влада Кримського Ханства, васала Османів? Але Алан, здається, цього здивування не помітив. Він вів далі так, ніби вважав, що дівчині в школі вбивали в голову історію про злих киримли.

       - Отож! Вчили! Хто сам зізнається, що торгував своїми дітьми? За двісті-триста років все забулося. Тож, можна було вигадати казочки про злих кримських татар та добрих українців. Хіба тебе не дивувало, що запорізькі козаки доволі часто укладали військові союзи із Кримським Ханством? – Тут юнак замовк, ніби до нього нарешті дійшло, що про запорізьких козаків Фросі нічого невідомо. – О. Я забув! Річ  у тім…

     Блондин розплатився за янтики та рушив на вулицю. Часу на розмови не було, тож Фрося і Алан кинулися за ним.

     Попереду майорів невеличкий провулок. Тому, Алан додав ходи і наздогнав Блондина. Що відбулося далі, Фрося не зрозуміла. Її супутник кинувся на спину Блондину та щось таки із бідолашним зробив. Блондин обм’як та впав на дорогу.

     - Ти його вбив? – Побіліла Фрося.