КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА - Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

     - Отакої. Мечеть Муфті-Джамі, - повідомив Алан. – Отже, ми з’явилися не раніше середини сімнадцятого століття. А тобі чоловічий одяг лічить, - додав він, і став насиченого рожевого кольору, мабуть, від холоду.

     - Я замовила чоловічий одяг, бо жінки у ті часи не мали права голосу, - чомусь почала виправдовуватися дівчина. А потім ще раз оглянула свої та Аланові шати.

     Одягнуті вони були у білі лляні сорочки, з косим  коміром, які були заправлені в широкі сині шаровари. Шаровари підтримувалися червоним широким вовняний поясом, що було добре – зігрівало поясницю, тож ризик ревматизму мінімізувався. Поверх сорочки на них були оксамитові, прикрашені золотом, жилети, а поверх всього цього темний жупан із довгими рукавами. Голови їхні були прикриті смушковими капелюхами*. Фрося ледь стрималася від сміху, побачивши цей чорний капелюх з вівці на голові супутника. Це було трохи дико в її часи: коли стрибаєш з будівлі в авто - холоду не відчуваєш. Зараз же, дівчина зрозуміла – цей капелюх дійсно грів голову серед холодної вулиці.

Про головні убори кримських татар у періоді, куди потрапили наші герої можна прочитати тут: https://shron1.chtyvo.org.ua/Ablaieva_Ulviie/Tradytsiini_holovni_ubory_krymskykh_tatar_XVII__pochatku_XXI_stolit.pdf?PHPSESSID=qetrb553bilprvee1qa6u0hg27 

     На вулиці з’явилися дві стрункі пані у жовтих кожухах та спідницях, що прикривали темні шаровари.  Вони побачили незнайомих чоловіків, зашарілися, але все ж таки рушили далі – до фонтану. Там, вони наповнили свої високі вишукано-прикрашені горщики крижаною водою та велично зникли на сусідній вулиці. Фрося була у захваті. Пані, або панянки, мали вишукані бордові оксамитові капелюшки, вишиті золотом (з дрібними монетами  - у однієї дами) та сріблом  (у іншої дами). Поверх цього надзвичайно гарного капелюшка, був вдягнений біло-серпанковий шарф, вишитий по краях. Якби з’явитися у такому капелюшку в школі, навіть Власта Скриня помре від заздрості.

    - Якщо ти вже насолодилася жіночим одягом цього часу, то може вирушимо на пошуки таємничого блондина? – Запропонував Алан. Фрося фиркнула. Він-то правий, але хіба її так легко “прочитати”?

      Шукати порушника часового спокою не довелося: він випірнув з вузької кам’яної вулички, щось наказав чорнявому хлопчику-слузі, а потім рушив у південному напрямку. Хлопчик, понуривши голову побрів у протилежному напрямку.

     Слідкуючи за міжчасовим злочинцем, Фрося не забувала дивитися по сторонах. Місто видавалося великим, із безліччю кам’яних будинків, та малою кількістю дерев. Озирнувшись назад, дівчина побачила невисокі лисуваті гори. Попереду, між будинками блиснуло море.

     - Хіба ми у Криму? – Фрося схопила за темну тканину жупану Алана.

     - Так, - здивувався юнак. – Феодосія ж у Криму…. А, я забув, - таємниче додав він та повернув за блондином.

      Перед мандрівниками у часі з’явилася величезна панорама Чорного Моря та… Ринку рабів.

      В першу мить, Фрося не зрозуміла, що потрапила до ринку, де продають людей. Але, аж занадто голосно,  кричали підозрілі чоловіки, у темних шароварах, темних жупанах та темних смушкових капелюхах (мабуть й душі у них були темні):

     - Молоді дівчата! Незаймані! Оптом дешевше!  Сильні юнаки – справжня окраса війська! Знавець генуезької та венеціанської, маже задарма!

       На дерев’яних помостах стояли: спокійні та знервовані дівчата, у довгих плащах та вовняних накидках, юнаки, які трохи загнано озиралися та чоловік поважного віку, який не звертав уваги на крики і завзято читав “Декамерон”. Судячи з всього, він вже пройшов дві треті твору.

      Блондин пройшов углиб ринку та зупинився перед кремезним чоловіком, у синіх шароварах, які трималися завдяки зеленому поясу. Велике черевце, однак, робило цей пояс майже непомітним. Його жупан мав хутровий комір, ніби кажучи про заможність.

      Блондин щось пролепотів. Власник черевця спохмурнів і сказав:

     - Це було вчора. Сьогодні вона вартує п’ятдесят золотих.

     - Що?! Удвічі?!

     - Це ринок, мій любий північний друже, - спробував підбадьорити блондина продавець.

     - Але ж вона стала на цілий день старшою!

     - Так. Але ж вона отримала нові знання! Скільки пліток вчора обговорювалося. І про неспокій на Альбіоні, і про Переяславську Раду. До речі, що ти про це думаєш? Я вважаю що то - дурниця. Московіти ніколи не дотримувалися свого слова. Не дадуть підтримки Богдану-Зіновію. Мені це не подобається.  Я не хочу, щоб мій син знову воював проти поляків лише через те, що вони з українцями не можуть домовитися щодо церкви. Навіщо ті церкви? Мечеті, ото справжні осередки Аллаха. Іншалла!

      Покупець не сперечався, але Фросі здалося, що він не поділяв думки продавця із черевцем.

     - Гаразд, - сказав Блондин. – Я повернуся за годину. Так, так. Я зрозумів. П’ятдесят злотих.

     Він розвернувся та прокрокував повз Фросю та Алана, які вдавали, що розглядають нову партію рабів -  з рудих близнюків. Щойно блондин зник за межами ринку, наші герої похапцем рушили за ним, ігноруючи заманливі пропозиції купити задешево, майже задарма, трьох хлопчиків десяти років.

      Ймовірний покупець дорогої рабині зупинився перед невисоким кам’яним будиночком, з якого йшов дуже смачний запах. Мандрівники у часах пірнули за ним.