Ольга Соболєва - Казки Чаробору, Ольга Соболєва

- Та й лісом на мотоциклі особливо не поїздиш, - додав Матвій, закочуючи залізного коня у двір. – Лише по купах та коренях скакати.

- Зате верхи ще й як! – стрепенулась Ярослава. – Сніжка ж із Срібликом приїхала.

Кинувши Матвію рюкзак, дівчина помчала сідлати коня. Компанія у них вийшла цікава: два вершники на одному рисаку та невгамовно-радісний пес. Жаль ні Ягинішна, ні Баюн їх зараз не бачили. Мабуть, теж вирушили на пошуки. Одна лише Рисянка потерлася об ноги гостей, зашипіла на Каштана і сховалася на печі.

Скакати було не дуже зручно, але Ярослава та Матвій досить швидко дісталися до потрібного узлісся біля Лукавого поля. Обнюхавши сукню, Каштан зосереджено припав мордою до землі і кинувся вглиб Чаробора.

Минаючи стежку за стежкою, вершники виїхали на територію боліт. Цю частину лісу місцеві жителі оминали. Навіть Ярослава вже знала, що за легендами тут живе навій народ – слуги Чорнобога з так званого Навйого Царства. Ґрунт на болотах був вогкий і грузький, тому коня довелося прив'язати на краю, а кожен крок спочатку перевіряти палицями зі знайдених поблизу гілок.

Незважаючи на похмуру та небезпечну місцевість, Каштан спритно снував між купинами. Часом пес повертався до господаря, знову нюхав сукню і пускався на пошуки сліду. Ярослава та Матвій точно не знали скільки пройшло часу, але над  деревами вже почали згущуватися сутінки.

Скільки не кричали вони ім'я дівчини, та Білосніга так і не відгукувалася. Раптом болотну вогкість пронизав собачий гавкіт. Якось діставшись на невеликий оточений рогозом острівець, Ярослава та Матвій помітили корч. З-за нього і долинав гавкіт. На звороті лежала Білосніга. Дівчина виглядала настільки погано, що здавалася швидше своєю тінню, ніж живою людиною.

Матвій кинувся перевіряти пульс Сніжки, але той бився дуже слабо. Та й шкіра дівчини здавалася прозорою, мов лід. Хлопець спробував підхопити подругу на руки, але її біляве волосся міцно застрягло між гілок корчу. Хоч як вони намагалися з Ярославою витягнути косу чи розламати дерево – все марно. Тим часом Каштан насторожено підняв вуха і невдоволено загарчав углиб болота. Почулися тихі сплески, зашумів сирий вітер. Каштан знову загарчав, а потім і загавкав.

- Ти маєш ніж? - схвильовано запитав Матвій, але Ярослава лише заперечливо похитала головою.

Дівчина рилася у своєму рюкзачку у спробах знайти хоча б щось, чим можна було б вивільнити косу Білосніги. Не знайшовши нічого кращого, Ярослава дістала невеличке дзеркальце і, розбивши його об гілку корчу, почала перерізати волосся подруги в місці, де воно щільно застрягло. Тим часом вітер підозріло вирував навколо острівця, змушуючи нервувати не лише Каштана, а й його господаря разом із Ярославою.

Щойно дівчина перерізала останнє пасмо, Матвій підхопив Сніжинку на руки і дав псу команду шукати зворотний шлях. Ярославі лише залишалося дивуватися, як Каштан скакав між купинами і вловлював потрібний напрямок. А от людям було важче. Їх ноги постійно зісковзували в драговину, вітер норовив запорошити очі, а зір підводив у сутінках. Виляючи між острівцями, компанія таки дісталася краю болота, де на них чекав стурбований Сріблик. Кінь злякано іржав, бив копитами, тягнув вуздечку.

Матвій спробував відправити разом із Білоснігою Ярославу, але дівчина категорично відмовилася:

- Я ж дороги не знаю, ще заблукаю! А ти місцевий, до Ягинішни швидше дістанешся. Сам бачив, що Сніжці зовсім погано. Їй терміново потрібна допомога!

- Та не можу ж я тебе серед ночі на болотах залишити! - заперечив хлопець.

- Мене Каштан виведе, - відмахнулась Ярослава і, знявши з джинсів пояс, зробила подобу повідця для пса.

Неохоче погодившись із дівчиною, Матвій скочив у сідло, акуратно посадив перед собою Білоснігу і попрямував до узлісся.

Не встигла Ярослава пройти й половину шляху, як Каштан знову загавкав у бік болота і непривітно наїжачився. Вже знайомий холодний вітер закрутився між дерев і наповнив повітря затхлою вогкістю. Як-небудь прикриваючи очі, дівчина намагалася озирнутися. З боку боліт наближався густий туман, а в його надрах виразно виднівся жіночий силует. Ярославі він здався знайомим.

Силует змахнув рукою і вітер, що посилився, зірвав з найближчого дерева гілку. Та небезпечно приземлилася лише за крок від Ярослави. Ще міцніше вчепившись у повідець, дівчина заціпеніла від страху.

«Ось тобі і чари!» – пронеслося в голові Ярослави. – «Як-то кажуть: просиш-маєш…»

Водночас силует знову заніс руку, але несподівано перед ним вискочив кудлатий звір. Спочатку Ярославі здалося, що це кремезна рись, але придивившись, дівчина впізнала Баюна. Ось тільки і без того великий кіт здавався зараз ще разів у п'ять більшим. Дівочий силует у тумані здригнувся, але знову різко змахнув рукою. Блакитний спалах осяяв груди Баюна і, зірвавшись, стрімко пірнув у саму гущу болотного туману. Силует неприємно заверещав. Після чого, позадкувавши назад, розчинився між деревами. А разом з ним зникла імла та вітер.

Тим часом Баюн переможно підняв хвіст і, буквально з кожним кроком повертаючись до своїх звичайних розмірів, попрямував у бік Ярослави. Коли кіт майже впритул підійшов до пса, той лише по-щенячому тявкнув. А коли Баюн пішов у гущавину лісу, Каштан і зовсім покірно потягнув дівчину слідом.