Ольга Соболєва - Казки Чаробору, Ольга Соболєва

Через якихось п'ятнадцять хвилин кіт вивів мандрівників до хати Ягинішни. Бабуся схвильовано чекала їх на ґанку, і як тільки ті піднялися сходами, одразу ж завела до хати. Ярославі відразу налили ароматного чаю, а Каштана пригостили заслуженими ласощами. Ягинішна щось розповідала про Матвія, що привіз Сніжку, про те, як вони запрягли коня і хлопець повіз гостю до неї додому, про щось ще… Але Ярослава чула все це ніби крізь той самий туман. Навіть, коли ближче до опівночі з'явився Матвій, дівчина не задумалася, чому так швидко і як він дістався назад.

Весь цей час Ярослава сиділа та пила чай. Чашку за чашкою. Те, що відбувалося, здавалося їй сном. Давалася взнаки втома, а ще чарівний заспокійливий відвар Ягинішни, підмішаний у заварник. Забравши Каштана, Матвій попрощався і пообіцяв по обіді привезти відремонтований велосипед. Розсіяно попрощавшись, Ярослава вирушила спати. Чи вона вже спала?

Дівчина знову прокинулася пізно вранці. Їй всю ніч снився фантастичний, але страшний сон про зникнення Білосніги і відьму з боліт. Через це зараз дівчина почувала себе розбитою та зовсім не відпочила. Потягнувшись за телефоном, Ярослава натрапила на рюкзак, з якого стирчала оксамитова сукня Сніжки, поряд із тумбочкою валялися геть зіпсовані болотяною багнюкою кеди.

Не встигла дівчина прокрутити у затуманеній голові усі вчорашні події, як зі світлиці почулися голоси. За цим разом вона впізнала і знахарку, і кота. Постривайте! Кота… Чарівний компаньйон, права лапа, власник якихось там титулів… Спогади неначе паводок затопили голову Ярослави і сонм картинок замерехтів перед очима. Від неочікуваності дівчина різко сіла в ліжку, за що одразу ж дістала різкий біль у спині (а чесно кажучи, трохи нижче) – вочевидь вчорашні пригоди не далися просто так.

Туман в голові все ж таки розсіявся, і натомість невгамовний рій думок загудів у свідомості Ярослави. «Чари існують! Казкові істоти теж справжні. Чугайстер, арись, мавка, русалки. Навіть та сама відьма! На жаль. Адже це означає, що вона може нести реальну небезпеку. Неважливо! Баюн впорався з нею, а це значить, що не все так страшно. І всі казки, що їй розповідали місцеві теж можуть бути правдою. То чого ж вона досі у ліжку?»

На цьому Ярослава хутко зістрибнула з постілі, привела себе в порядок та, немов дитина за цукерками, побігла до світлиці. Як і очікувалося, в приміщенні було двоє – Ягинішна та Баюн. Перша поралася біля печі, кіт же вальяжно розвалився на лежанці зверху.

Взявши себе в руки, дівчина привіталася:

- Добрий ранок.

- Справді добрий, - посміхнулася Ягинішна, від чого зморшки на її обличчі розійшлися павутинкою навколо очей. Від вчорашньої тривоги не залишилося і сліду. – А все завдяки тобі.

- Кхе-кхе, - почулося з печі, де невдоволено блиснули золотом котячі очі.

- Якби не Баюн, не знаю, що й було б, - чесно призналася Ярослава. – Як ти впорався з Варварою?

- Та легко! Я…

Кота перебила Ягинішна:

- А звідки ти знаєш, що то була саме вона?

- Хто тоді? – здивувалася дівчина. – Я думала в Чароборі одна тільки відьма.

Знахарка тяжко зітхнула і сіла за стіл. Тим часом на столі почали з’являтися столові прибори, тарілки і чашки. З печі повітрям пролетів казан і примостився на дерев’яну дощечку.

У Ярослави мало щелепа не відвисла. Справжнісінькі чари! Та не встигла вона і слова сказати, як зі своєї лежанки зістрибнув Баюн. Всівшись навпроти, він взяв зі стола білу серветку і зав’язав навколо шиї, наче нагрудник. Взяв лапами… І ними ж зав’язав… Більше того, цими ж лапами схопився за половник і збирався насипати собі каші та його зупинила знахарка:

- Куди? Знов шерсті натрусиш!

- Ну так нагодуйте нарешті заслуженого рятівника! – насупився кіт і, відпустивши половник, схрестив лапи на грудях. – Спочатку їдять, а потім вже теревенять.

Ягинішна сама взялася розсипати кашу по тарілках. І як тільки-но всі прийнялися за сніданок, сказала:

- Ми сподіваємося, що на болотах справді була Варвара. Та для початку, моя люба, ти мусиш пообіцяти, що нікому не розкажеш про побачене тут.

- Нікому? – перепитала дівчина.

- Абсолютно, - кивнув Баюн. – Відкривати таємницю існування Чаробору заборонено. Ти можеш розмовляти про нього тільки з тими, хто вже знає. Ані слова друзям, батькам чи бабусі. Ніяких книжок. Всі легенди та казки почуті тут доведеться залишити в таємниці. Жодного допису в інтернеті.

Ярослава навіть обурилася. Її мрію зараз просто знищують! Для чого тоді було брати її в помічниці і все розповідати, якщо тепер наказують тримати язика за зубами?

- А якщо я не згодна? – обережно поцікавилася дівчина.

- Тоді ми зітремо тобі пам’ять, - тяжко зітхнула Ягинішна. – Та мені б цього не хотілося. Чаробор рідко кого пускає в свої нетрі отак ось легко. Чимось ти припала йому до душі. І нам також.

Усмішка у старенької вийшла такою лагідною, що у Ярослави защеміло серце. Понуро колупаючись ложкою в каші, дівчина запитала:

- Так, а який з мене толк у чарівному лісі? Я звичайна міська дівчина, що приїхала на літо. Якимись надприродними здібностями я не володію, ніяких особливих знань не маю.