Аграфена Осіння - Знання — сила, або Рятуйте дракона!, Аграфена Осіння

Розділ 19

Дракон розкинув крила і поклав одне з них на землю поруч із Фіоною, запрошуючи її сісти на спину. Дівчина з деяким побоюванням погодилася. Вона розмістилася між двома великими шипами, ніби в сідлі. «Він мене не впустить!» – запевняла вона себе. – «Він не впустить!» І ось вже золотий із зеленим ящір мчить її кудись у далечінь. За її відчуттями, вони летіли хвилин п'ятнадцять, і коли Клепсід почав плавно знижуватися, вона справді повірила, що таке дивовижне місце більше ніколи не побачить.

Галявина, на яку вони приземлилися, була в гаю. Жодних стежок ніде не було видно, тільки швидка річка прорізала ліс блакитною стрічкою. Мабуть, тут відпочивали тільки крилаті істоти. Краєвид був настільки вражаючим, що Фіона застигла з відкритим ротом. Невисокий, але надзвичайно красивий водоспад зачарував її.

Такої краси вона в житті не бачила і, як підозрювала, вже більше не побачить.

Дівчина не могла відвести погляд від водоспаду, який на сонці іскрився, наче тисячі діамантів. Звук падаючої води нагадував ніжну мелодію, що легко проникала в душу. Вона відчула, як у середині її зріє дивне відчуття щастя і свободи. Дракон, ніби вловивши її настрій, зробив кілька кроків до водоспаду, і потужний потік води наблизився, створюючи хмару бризок, що освіжаючим пилом обдала її.

– Як тут гарно, – прошепотіла вона, а дракон видав глибокий звук, наче сміючись у відповідь. Дівчина сподівалася, що з ним вони стануть хоча б друзями, якщо вже нічого іншого їм не судилося.

Адже бачитимуться вони й у майбутньому. І, як підозрювала Найрона, досить часто. Тому треба звикати сприймати його як чужого чоловіка, який їй не належить і ніколи не належатиме. Але тепер, коли він так змінився, це буде ще важче.

Вона обережно спустилася з його спини, поставила вірну сумку біля ніг і погладила вологу траву. Потім зробила крок назустріч водоспаду і зачаровано завмерла.

Розкіш природи – водоспад, мов жива скульптура, кидав потоки води вниз. Сонячні промені грали у водяному пилу, створюючи веселку з тисячі відтінків.

Шум водоспаду наповнював усе навколо і викликав відчуття сили та величі природи. Душа наповнювалася захопленням. Вода билася об каміння, а роса, що капала з листя, додавала цьому місцю ще більшої магії. Тут не було ні хвилювань, ні страху. Фіона усміхнулася: цей світ був чудовий.

Сонячні промені пробивалися крізь листя великих дерев, створюючи чарівні візерунки на землі. У повітрі витав солодкий аромат квітів, а щебет птахів посилював чарівну атмосферу.

– Скупаємось? – пролунав голос біля вуха дівчини, і вона трохи здригнулася. – Тут не глибоко.

– Мабуть, відмовлюся.

– Тоді займемося чимось іншим? – гарячі губи торкнулися шиї Фіони, і її серце завмерло.

Ще кілька секунд вона насолоджувалася повільними, чуттєвими поцілунками, потім зібралася і повернулася до свого підопічного.

– Так, займемося. Вітальною промовою члена драконячого клану до короля Шіаса і пропозицією шлюбного союзу між спадкоємцями Фраморії та клану Північних Драконів.

Клепсид завмер. Здавалося, він навіть перестав дихати, а очі його небезпечно змінили колір. Зелені, як весняна трава, райдужки, які щойно були блакитними, манили потонути в них.

Викладачка стійко дивилася на нього, не відводячи погляду. Чомусь вона була впевнена, що Клепсід не завдасть їй шкоди.

Декілька хвилин тривало важке мовчання, потім хлопець моргнув і подивився вже звичними блакитними очима.

– Як скажеш, – натужно прохрипів він, взявши себе в руки, – я обіцяв. Давай хоч би в річку зайдемо, – він швидко роздягся і легенько потягнув її до води, – щоб зменшити гіркоту в роті від цієї ненависної мови.

– Взагалі-то, – образилася наставниця, скинувши туфлі й тупаючи слідом за хлопцем. Одночасно намагалася зрозуміти, де до цього ховався його одяг, – фраморська – моя рідна мова. І зараз ти ображаєш не лише...

– Ти фраморка? – приголомшено глянув Клепсід.

– Так, а що тут такого?

– Розмовляєш, наче місцева.

– Я семи мовами вільно розмовляю.

– Треба ж, яка талановита.

– Що є, то є, – не стала применшувати свої здібності вчителька.

Поки перемовлялися, Клепсід затяг Фіону вже по коліна в річку, і низ сукні безнадійно промок. Але хлопець тягнув її далі. Дивне відчуття: знизу текуча вода, зверху та сама вода, тільки ніби дрібний дощик сиплеться на голову.

– Куди ти мене волочеш, – уперлася Фіона, – Я не така довга як ти!

– Ох, вибач!

Клепсід відпустив дівчину, вода якої сягала вже до пояса, і поринув з головою в теплу, як парне молоко, воду. Виринув і з очікуванням подивився на наставницю.

– Давай, розповідай, що мені треба запам'ятати.

Такого насиченого заняття Фіона навіть не могла пригадати з усього свого не дуже великого досвіду. Клепсід вперше дивився їй прямо в очі, і вона використала свій дар, намагаючись вкласти в голову майбутнього принца Фраморії якомога більше.

Перше, що вона представила для запам'ятовування, було вітання монаршої особи згідно з регламентом та всіма правилами звернення. Потім, кілька фраз для підтримки легкої, необтяжливої розмови. Останньою була пропозиція про шлюб.

Клепсіда просто перекосило від небажання вимовляти ці слова, але він наполегливо повторював, поки вчителька не вирішила, що цього достатньо.

– Досить на сьогодні, – підвела вона риску, і в той же момент була міцно схоплена в обійми.

– Перестань, Клепсіде, – попросила Фіона, – ти вже майже одружений.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍