Аграфена Осіння - Знання — сила, або Рятуйте дракона!, Аграфена Осіння

Чи це сам Клепсід? Тоді що ж він замислив? Адже ніхто тут не зможе їй допомогти. Та й чи захоче вона допомоги, коли побачить його насмішливі блакитні очі і відчує дотик гарячих, сексуально вигнутих губ?

Можливо, вона сама захоче підставити свої вуста, щоб знову пережити вибух пристрасті у своїх грудях. Проте якщо це Клепсід, вона підозрювала, що старший дракон скоро наздожене непокірного спадкоємця. Поки всі ці думки вирували в її голові, дракон обернувся. Так, це був Клепсід!

Серце дівчини забилося швидше, коли їхні погляди зустрілися. Його блакитні очі світилися такою дражливою іскоркою, що всі її тривоги наче розчинилися. Він був одночасно і привабливий, і незбагненний, як буря, що чекає свого моменту. «Що ж ти задумав, Клепсіде?» – подумала вона знову, відчуваючи необхідність бути обережною.

– Не бійся, – промовив він з легкою усмішкою, його голос був глибоким і оксамитовим, наче шовк, і вона відчула трепет всередині. – Це лише невелике несправжнє викрадення.

Він зробив крок ближче, і її подих перехопило. В його присутності реальність здавалася неважливою, і тільки він та її бажання мали значення.Що з нею відбувається? Хіба буває, щоб так стрімко закохувалися?

– Наскільки несправжнє? – все ж запитала вона з нотками сарказму.

Викрадач глянув на неї з щирим інтересом, що змусило її серце битися сильніше.

– Викрадення відбудеться, лише якщо ти на нього погодишся.

Хлопець посміхнувся, його губи зігнулися в грайливій усмішці. Чому він так на неї дивиться?

Він підійшов ближче і тепер вона могла розгледіти найдрібніші деталі в його очах.

Світ навколо них ніби зупинився, звуки стали глухими, а освітлення тьмяним. Вона розуміла, що кожен момент поруч лише посилює напругу між ними.

– Ти скоро одружишся, – уперто промовила Фіона, – між нами нічого не може бути!

– Я прошу тебе лише про одне, проведи цей день зі мною. Я покажу тобі таке місце, що ти ніколи в житті більше не побачиш.

– Але... – почала було Фіона.

– Між нами нічого не буде, якщо це те, що ти хочеш сказати. Хіба що ти сама будеш не проти. Погоджуйся бути викраденою, це тільки на сьогодні, я прошу тебе!

Фіона вагалася. Хоча розум підказував їй відмовитись, серце говорило зовсім інше.

– Але... – не здавалася вона.

– Промова для короля Фраморії, – раптом запропонував неймовірне її учень. – Я слухатиму уважно і запам'ятовуватиму все, що ти розповідатимеш.

– Добре, – нарешті сказала вона, і її голос прозвучав глухо, ніби вона сама не вірила у власні слова. – Але лише на один день. Ти розумієш? Нічого більше!

Він усміхнувся, а блиск в його очах свідчив, що він радий її позитивній відповіді. Він потягнувся до неї, але зупинився на півдорозі, ніби боячись зруйнувати цю тендітну гармонію.

– Я обіцяю, ти не пошкодуєш, – тихо сказав він. – Цей день буде лише нашим.

Наступної миті на місці хлопця з'явився величезний ящір.