Аграфена Осіння - Знання — сила, або Рятуйте дракона!, Аграфена Осіння

Розділ 18

Наступного дня, як відомо, був вихідний. Фіона вирішила присвятити цей день самоосвіті та розширенню свого кругозору. Тому з самого ранку вона привела себе в порядок, вибрала з гостьової шафи найкрасивішу сукню, взяла свою улюблену сумку і вирушила на прогулянку.

На душі в неї було легко й радісно. Почуватися забезпеченою тільки завдяки собі самій було надзвичайно наснажливо. Вона з самого дитинства жила, як сир у маслі. Жодних відмов у її забаганках не було. Все, що вона бажала, одразу ж подавалося їй на блюдечку з блакитною облямівкою. Коштовностей у неї теж було чимало, включаючи найдорожчі аліморські діаманти.

Жодних домашніх обов'язків, пов'язаних із фізичною працею, у неї не було. Вона навіть своїх кімнат не прибирала, для цього у них був спеціально найманий персонал.

Але ніколи вона не відчувала себе такою гордою та щасливою, бо змогла добитися чогось самостійно. Хоч, треба правдиво зізнатися, Майка дуже їй посприяла у цьому.

Варто було відчинити двері на вулицю, як настрій трохи зіпсувався. Два усміхнених амбали одночасно зробили крок до проходу, перекриваючи їй шлях.

– Пані викладачка, ні світ ні зоря, вже зібралася у центр. І якщо хтось із вас посміє її не пустити, отримає бомбочкою з перцем в око.

Хлоп’ята дружно звільнили дорогу і в унісон засміялися.

– Ніхто й не проти, – повідомив один з охоронців.

– І нема чого нам погрожувати. Ідіть, пані вчителька, на вас вже чекають, – додав другий.

Дівчина з круглими від здивування очима простежила за недбалим жестом охоронця. Біля воріт стояла машина, не сіро-бура, як у Філа, а буро-сіра. Водій, який саме виповзав з автомобіля, був дуже похилого віку. Напевно, для того, щоб подружки пані Найрони не спокушали службовців у робочий час.

– А якби я не вийшла? – ошелешено запитала вона вартового.

Охоронці лише знизали плечима. Стримавши лайку, що ледь не зірвалася з язика, Фіона попрямувала до особистого транспортного засобу.

Вирішила почати насолоджуватися прекрасним днем у своєму улюбленому кафе, де раніше інколи проводила час за читанням та роздумами.

Сонячні промені пробивалися крізь крони дерев, що оточували одноповерхову будівлю, створюючи чарівну атмосферу. Сівши за столик біля вікна, Фіона замовила ароматну каву та свіжу випічку. Дивлячись крізь кришталево прозоре скло, вона поринула у світ нових ідей та думок.

Далі її увагу привернула невелика галерея, де виставлялися роботи місцевих художників. Фіона, натхненна, вирішила зайти й зануритися в атмосферу творчості.

Усередині галереї вона зустріла дуже цікавих людей, які обговорювали мистецтво та свої захоплення. Кожен твір викликав у ній бурю емоцій, і вона зрозуміла, як важливо бути відкритою до нового. Спостерігаючи за суперечками про значення картин, Фіона відчувала, що саме такі моменти наповнюють життя змістом і яскравими фарбами. Її увагу привернув молодий художник, який пояснював іншим відвідувачам, про що думав і мріяв, коли писав свої полотна. Його слова надихнули Фіону задуматися про власні бажання та творчі амбіції.

Після яскравої насиченої виставки вона вийшла надвір і скривилася, побачивши, що новий конвоїр, стоячи біля машини, невдоволено дивиться на неї. А вона ще обурювалася, коли їй нав’язали Філа. Але з ним хоча б можна було поговорити. А цей тільки сердито сопе.

Яке задоволення можна отримати від прогулянки, якщо за тобою стежить така особа? Можна, звичайно, втекти від нього, але Фіона на таку підлість була нездатна. Людина на роботі, навіть якщо ця робота їй не подобається. Мало які обставини бувають у житті. Підставляти ближнього – остання справа.

– Повертаємось, – сухо промовила Найрона, сівши на заднє сидіння і зачиняючи дверцята.

У дзеркальці побачила усміхнене обличчя водія, який вже теж вмостився на своє місце. Їй здалося, що навіть зморшки в нього розгладилися, і він доброзичливо запитав:

– Нагулялися?

Але тепер пасажирці вже не хотілося розмовляти. Вона коротко кивнула і заплющила очі.

Машина під'їхала до воріт, і незадоволена дівчина вилізла із салону. Полегшено потягнулася і нахилилася до автомобіля за своєю сумкою. Ледве підхопивши її рукою, вона випадково кинула погляд на свого супроводжуючого.Той, округливши очі, витріщався на щось, що відбувалося в неї за спиною.

Озирнутися вона не встигла. Велика луската лапа зімкнулася на її талії, і відчайдушний вереск Фіони злився з оглушливим лясканням шкірястих крил. За мить дракон, що захопив її, піднявся в повітря і стрімко полетів до околиці міста. Судомно чіпляючись за свою сумку, як за останній оплот спокою, дівчина нарешті закрила рот, бо ковтати повітря, що дме тобі в горлянку, було не дуже приємно.

Її охопили найрізноманітніші емоції: від страху до подиву, але серед всього цього хаосу залишилася одна думка – як вона могла потрапити в таку безглузду ситуацію?

Дракон, швидкий і граційний, мчав крізь хмари, а Фіона інстинктивно кидала погляд вниз, на місто, що поступово зменшувалося в розмірах. Її серце билося, ніби намагаючись вирватися з грудей, а розум намагався осмислити те, що відбувається.

Раптом вона побачила, як дракон трохи змінив траєкторію, прямуючи до лісу. Вітер свистів у її вухах, і здавалось, він забирав із собою всі страхи, залишаючи лише дивний азарт. Проте одразу виникла думка: «Що буде зі мною?».

Дракон повільно приземлявся, і Фіона нарешті відчула, як лапа, що тримала її за талію, розчепилася і м'яка трава зустріла її. І ось, дівчина опинилася віч-на-віч з величезною істотою. Гладка луска сяяла під сонячним промінням, а в яскравих очах дракона іскрилися веселощі.

«І що тепер? – відчайдушно думала Фіона, – Хто із Золотозелених виявився викрадачем?»

Не знаючи, що було б гірше, дівчина дивилася на дракона, що блищав золотими і зеленими лусочками, і повільно відступала від нього.

Хто він – Валентайн? Якщо так, то навіщо вона йому потрібна? Невже він зібрався її закинути якнайдалі, щоб його синок не збивався зі шляху істинного?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍