Аграфена Осіння - Знання — сила, або Рятуйте дракона!, Аграфена Осіння

– Майже не рахується, зараз для мене існує лише одна жінка – це ти.

Фіона й охнути не встигла, як хлопець притягнув її до себе за талію. Її руки інстинктивно лягли на його груди, відчуваючи міць і ритм серця, що б'ється.

Він поглянув їй у вічі. Спокійно, не ховаючись. Потім ніжно доторкнувся пальцями до її щоки та майже невагомо погладив.

– Знаю, що це неправильно, – прошепотів він їй на вухо, його дихання пестило її шкіру, – але нічого не можу з собою вдіяти.

– Я не хочу, – Фіона намагалася приборкати емоції, які переповнювали її, але вони брали гору.

Він поклав руку на її щоку, пальці злегка стиснулися, ніби хотіли утримати її від слів, які можуть зруйнувати їхній тендітний світ.

Потім наблизив своє обличчя, і Фіона відчула, як його губи ковзають по її щоці, залишаючи гарячий слід на вологій шкірі.

– Я не готовий відмовитись від тебе. Тебе вибрав мій дракон.

Фіона здивовано підвела очі, але Клепсід ніжно поцілував її в губи, і її серце знову забилося швидше.

– Тобі ніхто не дозволить вибирати, – нагадала дівчина, намагаючись відсунутись від хлопця. – Батько не простить тебе, якщо не послухаєш.

– Отже, так тому й бути. Іноді просто потрібно дозволити собі впасти, щоб потім можна було стати на весь зріст.

І Фіона здалася. Варто було їй лише підняти руки та обійняти красеня дракона за шию, ніжний і водночас палкий поцілунок змусив загубитися в часі.

Пестощі чоловіка обпалювали, п’янили її кров. Але, на диво, він не ризикнув піти далі, навіть коли сукня дівчини вже сохла на невеликому, але розлапистому кущі. Тільки дотики, поцілунки, безневинні ласки. Це було дивно, після того, як хлопець так нахабно домагався її прямо в її власному ліжку.

Фіона намагалася кілька разів зупинити його. Може все це лише гра, щоб досягти її прихильності? Але серце переконувало у протилежному, змушуючи вірити у щирість.

А потім вони лежали на густій ​​м'якій траві й розмовляли. Про все, що спадало на думку. Тільки одна тема так і не виникла, а Фіона не наважилася її розпочати.

Вони поверталися до садиби Золотозелених уже після полудня. Найрона побачила, як дракон пролетів над дахом будівлі та попрямував до широкої тераси. Вона намагалася умовити хлопця “припаркуватися” біля ґанку, але він лише похитав величезною головою та продовжив повільно знижуватися.

За хвилину дракон уже стояв на викладеній плиткою підлозі. Він опустив крило й озирнувся на свою наїзницю. Хоча Фіоні це не подобалося, їй все ж таки довелося спуститися. Вона ще не встигла поправити на собі одяг, як Клепсід, уже у своєму звичайному вигляді, підхопив її під руку і потягнув у відчинені двері.

Кімната, звичайно ж, належала йому. Хлопець відібрав у неї сумку та зі сміхом закинув її на диван.

– Це щоб тобі нічого злочинного в голову не спало, – пояснив він, знову захоплюючи її в полон своїх рук, – Мені, знаєш, не дуже підходить такий аромат, яким ти мене обдарувала. Майже цілу ніч у ванній відмокав, щоб позбутися того гидотного запаху.

– Сам винен, – Фіона спробувала вирватися з обіймів. Тепер вони вже були в будинку Валентайна, а це не сприяло ніжностям. Але Клепсід так не вважав. Він притис її ще міцніше і поцілував. Ніжний і трепетний поцілунок був перерваний вже набившим оскомину питанням:

– І що тут відбувається?

Фіона сіпнулася і спробувала звільнитися, але хлопець її не відпустив. Він лише трохи відхилився і подивився на сердитого батька.

– А як ти думаєш, тату, що тут відбувається?

Валентайн примружився, гостро глянув на незговірливого спадкоємця, і напрочуд спокійно спитав:

– І що ж ти плануєш робити далі, сину?

Клепсід відпустив Фіону, лише трохи притримавши за руку:

– Не йди.

Потім, під скептичним поглядом головного дракона клану, рішуче попрямував до тумбочки й витягнув невелику скриньку. Підніс її до розгубленої Фіони й розкрив:

– Це коштовності моєї матері, мила. Чи приймеш їх від мене з обіцянкою вірності та захисту?

Дівчина тільки рота відкрила, але й слова не змогла вимовити. Зараз вона шалено шкодувала, що нічого не розповіла Клепсіду.

– Фіоно, – прошепотів хлопець, злякавшись її реакції, – дівчинко, візьми їх, будь ласка.

Найрона, наче в трансі, простягнула руку і взяла подарунок. Полегшено видихнувши, Клепсід швидко дістав із коробки приголомшливе кольє зі смарагдовими аліморськими діамантами та, не зволікаючи, надів на шию дівчини. Але тільки клацнув замочок, у кімнаті несподівано грюкнуло і просто в центрі з'явилася людина в багато розшитому синьому костюмі, домашній мантії та повсякденній короні, зсунутій набік. Напевно, прямо з бібліотеки з'явилася, бо тримала у руці відкриту книгу.

Варто було прибульцю зустрітися очима з заціпенілою дівчиною, у кімнаті пролунав його гучний, потужний бас:

– Фіона Клементіна Алоіра Найрона Фраморська, ти порушила наш договір!