Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Наука, Освіта » Ляльководи, Роберт Хайнлайн 📚 - Українською

Роберт Хайнлайн - Ляльководи, Роберт Хайнлайн

34
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Ляльководи" автора Роберт Хайнлайн. Жанр книги: Наука, Освіта.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 102
Перейти на сторінку:
кріслі. Вона й близько не підозрювала, що я не хотів, щоб саме вона йшла на це, й вже вирішив, що ти — єдиний кандидат, який мені треба, навіть якщо мені довелося б примусити тебе до цього, зв’язавши й силоміць всадовивши у крісло. І я неодмінно зробив би це, якби не мав козирної карти у своєму рукаві, щоб з її допомогою змусити тебе виступити добровольцем. Тому це ти морочиш мені голову, синку: вона навіть не знала, що тебе виключили зі списку хворих.

Мені хотілося в це повірити, тому я зробив усе можливе, щоб у це не повірити. Якби він брехав, то його брехня звучала б саме так, як він мені щойно розповів. А щодо його здатності брехати... Повернення двох агентів до активної діяльності він запросто міг би класифікувати на поточний момент як справу державної ваги. Старий мав непростий інтелект.

— Поглянь на мене! — продовжив він. Я різко виринув зі своїх думок і підняв очі. — Хочу сказати тобі ще дещо і ткнути тебе у це носом, аби ти знав. По-перше, мушу сказати, що всі — і я також — дуже цінуємо те, що ти зробив, незважаючи на твої мотиви. Я складу відповідний звіт, і — не сумніваюся — через належний час тебе нагородять медаллю. І ти будеш нагороджений незалежно від того, підеш ти від нас чи ні. А якщо й підеш, то я допоможу тобі з працевлаштуванням, якщо ти цього забажаєш.

Старий перевів подих і продовжив:

— Але не здумай корчити із себе стійкого олов’яного солдатика...

— А я й не збираюся!

—.бо ця медаль піде не тому, кому слід. Її мала б отримати Мері. А тепер вгомонися, бо я ще не закінчив. Тебе довелося залучати до експерименту силоміць, пришпорювати, як коня. Я тебе не критикую, бо тобі й так було непереливки. Але Мері була справжнісіньким кришталево чистим добровольцем, їй-богу. Коли вона сіла в те крісло, вона не знала, що з нею станеться. Вона не сподівалася, що її участь скасують в останню хвилину і мала всі підстави вважати, що коли вона встане з того крісла живою, то її розум буде ушкоджений, а це ще гірше, ніж смерть. Але Мері все одно на це пішла, тому що вона — справжня героїня, тоді як ти до героя трохи не дотягуєш.

Не чекаючи моєї відповіді, Старий продовжив:

— Слухай-но, синку, більшість жінок — дурепи й поводяться наче малі діти. Але вони мають більшу витривалість, ніж ми, чоловіки. Хоробрі жінки хоробріші за нас, хороші жінки кращі за нас, а лихі — лихіші за нас, якщо вже бути до кінця відвертим. Тож я хочу сказати тобі ось що: ця жінка є більшим чоловіком, ніж ти, і ти її сильно образив.

Я був настільки збентежений у душі, що ніяк не міг судити — говорить він правду чи знову намагається мною маніпулювати.

— Може, й так, — сказав я. — Може, я справді напустився не на ту людину. Але якщо те, що ви кажете, — правда...

— Правда.

— .то від цього те, що ви зробили, не стає анітрохи кращим, воно стає навіть гіршим.

Старий витримав цей удар і оком не зморгнувши.

— Синку, вибач, що я втратив твою повагу. Але я зроблю це знову в тих самих обставинах. Я не можу бути більш перебірливим у таких речах, ніж командир на полі бою. Я мушу бути навіть менш перебірливим, бо використовую інші види зброї. Я завжди був здатен застрелити власного собаку. Може, це добре, а може, погано, але цього вимагає від мене моя робота. На моєму місці тобі довелося б зробити те ж саме.

— Навряд чи я опинюся на вашому місці.

— Чом би тобі не взяти відпустку, відпочити і все гарненько обдумати?

— Я візьму відпустку — завершальну.

— Гаразд.

Старий піднявся, щоб піти.

— Стривайте!

— Що?

— Ви дали мені одну обіцянку, і я сподіваюся, що ви її виконаєте. Про отого паразита — ви сказали, що я зможу вбити його особисто. Ви не заперечуєте?

— Ні, не заперечую, але.

Я почав вибиратися з ліжка.

— Жодних «але». Дайте мені ваш пістолет. І я вб’ю його просто зараз.

— Ти не зможеш його вбити. Бо він вже мертвий.

— Що?! Ви ж мені обіцяли!

— Так, обіцяв. Але він помер, коли ми намагалися змусити тебе — тобто його — говорити.

Я сів на ліжко й затрясся від сміху. І не міг зупинитися. Мені не було весело, але я просто не міг не розсміятися.

Старий вхопив мене за плечі й струсонув:

— Ану, припини! Бо знову захворієш. Вибач, але нічого смішного тут немає. Так сталося. І ми нічим не змогли зарадити.

— Як це немає нічого смішного? — відповів я, одночасно хлипаючи й сміючись. — Це — найсмішніше, що зі мною коли-небудь траплялося. Скільки старань — і все даремно. Ви зганьбили себе, виваляли в багнюці мене й Мері — і все пішло коту під хвіст!

— Що? А чому ти так гадаєш?

— Я не гадаю, я знаю все, що трапилося. І ви не отримали з цього, тобто з нас, ані ламаного шеляга. Ви не дізналися нічого, чого не знали раніше.

— Чорта з два ми не дізналися! Ще й як дізналися.

— Чорта з два ви дізналися!

— Це був настільки великий успіх, що ти навіть уявити не зможеш. Так, ми нічого не вичавили з тої істоти напряму, але після того, як воно здохло, ми змогли отримати дещо від тебе.

— Від мене?

— Минулої ночі. Ми влаштували тобі перевірку минулої ночі. Накачали наркотиками, загіпнотизували, зняли показники твоєї мозкової активності, проаналізували, викрутили тебе, мов ганчірку, й повісили сохнути. Паразит передав тобі певну інформацію, і вона перебувала у твоєму тілі, допоки її не витягнув із тебе фахівець

1 ... 36 37 38 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ляльководи, Роберт Хайнлайн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ляльководи, Роберт Хайнлайн"