Олена Гриб - Гра в чужу брехню, Олена Гриб

Тому, почувши від батьків про майбутнє весілля, магиня запанікувала. Який принц, яка Тойяна, коли попереду маячить значно достойніша ціль?! Щоправда, батько цього не зрозумів би, та й відмовляти синові імператора неприпустимо для кар'єрного зростання…

Ільмена довго міркувала, оцінюючи всі «за» і «проти». Навіть роздумувала, чи не стати тойянською королевою по-справжньому… Але пішли чутки про те, що Арголін впав у немилість і його крихітне королівство – різновид заслання, тому магиня визначилася з метою і засобами. Хоч як це прикро, та одним із засобів стала її власна двоюрідна сестра.

– Ти ж могла відмовитися, – сказала Лін, дивуючись терплячості гості. – А якби вона наполягала, то пригрозила б розповісти все викладачам чи як там у вас вони називаються. Батькам, врешті-решт!

– Я і розповіла мамі… А мама – татові… Я тепер – річ, що належить Ільмені. Але коли у мене голова паморочиться від спиртного, кузина не може мною користуватися, тому мені потрібно завжди… ну, це… пити…

Голос Ельміри тремтів, наче вона ледве стримувала сльози. Втім, трималася дівчина стійко, хоч і дуже полохливо.

– То нехай би користувалася книгою, – зло бовкнув Марк, – навіть якщо вона у твоїй голові. Ви ж вмієте якось спілкуватися на відстані. А ти займалася б своїми справами.

Ельміра підняла на нього втомлені, трохи почервонілі очі:

– Я і книга – одне ціле! Я – це книга, а книга – це я. Не можна використовувати тільки частину мене. Тобто спочатку саме так я і думала, але потім виявилося, що Ільмена дещо недоговорила… дещо важливе… Вона почала мене контролювати після того, як я вперше напилась і в усьому зізналася батькам, і тепер мені не можна говорити ні слова про наші стосунки… про час після заборони.

– Нехай наша руйнівниця злих чар зруйнує і твої! – запропонувала Зеліна.

Лін охоче зробила крок уперед, але зупинилася.

– Зел, ти ж чула – вони з книгою єдині. Ніхто не знає, що трапиться, якщо розірветься цей зв'язок. Треба докладніше дізнатися про проблему, перш ніж починати щось робити.

– Ага. І, можливо, проблема вирішиться сама. Назавжди, – уїдливо посміхнулася богиня.

– Зел! – спинив руду Марк. – Припини! Ельміро, ти не можеш говорити про Ільмену навіть після того, як вона вирушила магічити до пращурів?

– Точно! – підхопила Лін. – Королева померла, вона не може тобою керувати. І захист Зеліни їй цього не дозволив би. Чому ти все ще п’єш? Звичка?

Сумний погляд з-під вій і важке зітхання замінили відповідь.

– Тобто не все так просто, – здогадалась чарівниця. – А як щодо ключа? Навіщо він?

Ельміра знову зітхнула, потім зобразила маленьку пантоміму: зробила сумне обличчя, додала відрази і страху, а на завершення блиснула зубами.

– Я не можу розповісти словами, – в розпачі сплеснула руками, зрозумівши, що її вистава залишилася нерозшифрованою. – Не можу говорити про це ні у віршах, ні в прозі, ні за допомогою алегорій, ні малюючи картинки, ні в пісні, ні… ніяк!

– Так, загадка серйозна, – погодилась Зеліна. – Піду за новою літературою! До Радіса! А що, тепер уже конституція… компенсація… о, конспірація! Конспірація не потрібна. Подобаються мені ці твої слівця, Лін, з ними я почуваюсь такою освіченою. – Богиня захихотіла і зникла в порталі.

– Ільмена не могла передбачити все, – задумливо промовила Лін. – Не переживай, Ельміро, ми знайдемо виняток.

– Загадки… Слухай, а якщо скласти ребус чи щось таке? – запитав Марк.

Магиня невпевнено взялася за оздоблену діамантами клуську самописку, що була окрасою туалетного столика Зеліни, і озирнулася в пошуках паперу. На жаль, такого добра в цьому будинку не траплялося. Зітхнувши, дівчина витягла серветку, нахмурилась і почала писати. Через деякий час Ельміра визнала:

– Не можу… Не можу малювати! Квіточки виходять, а інше…

– Ні розповідати, ні малювати… хм, – неголосно вимовив метаморф, намагаючись угледіти в закарлючках хоч натяк, але в плутанині ліній і петель вловити сенс було неможливо. – А запитувати?

– Одне питання на добу. На будь-яку тему… Розумієте, я дуже допитлива, тому Ільмена… Погань Ільмена, ось хто вона! Наче я багато хотіла!

– Ясно, чому ти нічим не цікавилася, – зрозумів Марк. – Важко це, напевно?

– Я звикла, – опустила очі Ельміра. – Виявилося, це не дуже й складно…

– Це чудово!

Дівчина так глянула на Лін, немов та перетворилася на дракона.

– У сенсі, обміркуй запитання, – виправилася чарівниця.

– Сьогодні я питала, – знову чомусь зніяковіла Ельміра. – Тепер треба чекати півночі… Але я подумаю! Моє питання все прояснить! Чесно.

/17. УР – Університет Радіса; вищий навчальний заклад для магів, розташований у Клусі./