Володимир В'ятрович - Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій

Український Червоний Хрест, а також Службу безпеки, що виконувала функції розвідки й контррозвідки як у підпіллі ОУН, так і в загонах УПА. Також в УПА в 1943—1944 рр. існували дві карні сотні, у яких відбували покарання вояки, які порушували дисципліну.

Базовою тактичною одиницею в УПА була сотня (рота), яка складалася з трьох чот (взводів), що поділялися на три (інколи чотири) рої (відділення). Чисельність особового складу в сотнях коливалася в межах 80—200 осіб. Протягом 1943— 1944 рр. спостерігали тенденцію до об’єднання окремих сотень у більші частини й з’єднання — курені (батальйони), загони (полки), бригади. Зазвичай курінь складався з 3—4 сотень чисельністю 250—800 осіб (загалом). Загони формувалися з 3—4 куренів і налічували від 1500 до 4500 бійців. Бригади зазвичай чисельно дорівнювали сотні або куреню. Також було передбачено можливе об’єднання всіх бойових одиниць воєнної округи в так звану з’єднану групу, однак на практиці це застосували лише раз — під час боїв у Гурбенських лісах.

Проблемою залишається визначення кількісного складу УПА. Облікові документи повстанських штабів переважно були знищені, а на підставі фрагментарних даних можна встановити лише орієнтовну кількість людей, які перебували в лісовій армії. Чисельність особового складу УПА з кінця 1943 р. до середини 1945 р. могла коливатися в межах 23 000 — 36 000. Очевидно, що не менше людей брало активну участь у збройному підпіллі ОУН, структурах оунівської служби безпеки, самооборонних кущових відділах тощо. Скільки ж усього жителів України пройшло через збройне підпілля ОУН та лави УПА, можна лише припускати, спираючись на радянські дані про боротьбу з повстанцями. Більшовицькі органи держбезпеки протягом 1944—1956 рр. убили, захопили в полон або арештували 254 000 учасників визвольної боротьби, депортували 203 000 прихильників та членів сімей повстанців. Скількох убили та полонили червоні партизани, німці, угорці й поляки, досі точно не відомо. За приблизним підрахунками, у боях із німцями й угорцями могло загинути від 3000 до 4000 повстанців і підпільників, у боях із поляками протягом 1943—1948 рр. загинуло 5000—6000 членів ОУН і УПА; за співпрацю з визвольним рухом у повоєнній Польщі було засуджено близько 20 000 українців. Приблизно 1000 повстанців загинуло в боях із червоними партизанами в 1943—1944 рр. Окрім того, майже 77 000 осіб вийшли з підпілля й легалізувалися в повоєнні роки. Тобто можна сміливо припустити, що протягом 1942—1960 рр. через націоналістські підпільні організації пройшло близько 400 000 українців.

Боротьба УПА проти Німеччини та її союзників

(І. Патриляк)

Першими атаками українських повстанців проти німецької окупаційної адміністрації стали напади сотні Г. Перегіняка (Дрвбешки-Коробки) на поліційну колону поблизу села Городець Володимирецького району 20 січня й на містечко Володимирець уночі з 7 на 8 лютого 1943 р. Через два тижні після першої бойової акції майбутніх упівців, на початку лютого 1943 р., німці арештували провідного діяча ОУН на Сарненщині Діброву, звинуваченого в підготовці атаки на поліційну колону 20 січня. Було відомо, що його утримують у підвалі будинку німецької жандармерії у Володимирці. На той момент у місті основні окупаційні сили складалися з 30 німецьких жандармів, 70 російських козаків (колишніх військовополонених Червоної армії) та 80 узбеків (також колишніх радянських бранців). Попри те, що ні козаки, ні узбеки не відзначалися особливо високим рівнем боєздатності, усе ж операція була доволі ризикованою з огляду на достатньо численний гарнізон.

Під час набігу було захоплено казарми козаків і приміщення жандармерії й убито 7 осіб, зокрема 3-х козаків і 4-х німців (серед них і коменданта жандармерії). 6 козаків повстанці забрали із собою й після допиту стратили в лісі неподалік від Володимирця. Під час рейду вдалося визволити з ув’язнення Діброву, захопити 20 карабінів, 65 ковдр і доволі багато амуніції. Втрати сотні становили 1 убитого й 2 поранених. Після блискавичної атаки, користуючись безладом, що запанував у містечку, сотня швидко відступила.

З нападами на районні центри з метою визволення побратимів із німецьких тюрем також пов’язані дві атаки оунівських бойових груп на в’язниці в Кременці та Дубні, що відбулися в середині лютого 1943 р.

Однією з наймасштабніших операцій початку березня 1943 р. став напад сотні УПА С. Качинського (Остапа) на німецькі військові склади та фабрики в селі Оржеві в ніч із 10 на 11 березня. Повстанцям вдалося захопити й вивезти зі складів боєприпаси, однак під час бою загинув командир сотні.

Черговий сплеск антинімецької активності націоналістичних партизанських груп відбувся всередині березня 1943 р., коли до лісу дезертирувала частина української допоміжної поліції. За даними радянських партизанів, на початку квітня 1943 р. найбільшого розмаху антинімецькі акції українських повстанців набули на півдні Волині, у районі Мізоча, Острога, Кременця, Верби. Радянські партизани відзначали, що у квітні 1943 р. щодня з лісів Острозького, Шумського й Мізоцького районів на антигітлерівські акції вирушало 60—70 возів із повстанцями.

З кінця квітня 1943 р. нацисти почали практикувати застосування в боротьбі з УПА цілих військових з’єднань. Так, у райони Березного, Людвиполя, Мізоча, Острога, Шумська й Кременця було перекинуто одну дивізію в складі двох угорських полків, полку німецьких есесівців і полку, який складався з колишніх військовополонених казахів та узбеків. Після важких триденних боїв у лісах карателям удалося досягнути лише умовних успіхів, відтіснивши основні з’єднання УПА з Полісся та північної частини Волині на південь Волині. Фактично це лише сприяло поширенню дій УПА на район, прилеглий до Славутицького лісового масиву, а також на Поділля (район Ярмолинців, Проскурова, Кам’янця-Подільського).

Німецькі урядовці документально засвідчили, що у квітні 1943 р. УПА контролювала всю сільську місцевість на південь від траси Новоград-Волинський — Рівне — Ковель — Брест-Литовський. На північ від неї відділи УПА вели жорстоку боротьбу за контроль над територією з радянськими партизанами.

Чисельність УПА, за підрахунками гітлерівських спецслужб, у квітні 1943 р. сягнула 8000 — 10 000 бійців, що було певним утрируванням реального стану речей. Нацисти панічно повідомляли, що націоналістичні партизани атакують уже посеред біла дня, нападають на поїзди й визволяють людей, призначених для вивезення до Німеччини. Сам рейскомісар Е. Кох, звітуючи до Берліна, писав, що на Волині лишилося тільки два райони, вільні від «банд», а німецька адміністрація повноцінно функціонує лише на півдні Поділля. Навесні 1943 р. у своєму внутрішньому листуванні гітлерівці зазначали, що не контролюють на Волині 75 % орних земель і втратили 52 % поставок худоби.

Згідно зі звітами ОУН та УПА, протягом квітня 1943 р. від рук повстанців загинуло близько 600 військових і цивільних німців та їхніх союзників. Очевидно, що