Євгеній Шульженко - Гра почалась 4. Губернатор, Євгеній Шульженко

- Так що до міста? – спитали з натовпу, - це дійсно з часом стане містом.

- Ну тоді все просто, - засміявся Євген, якому було приємно, що його ідеї підтримали, - я пропоную нас з вами не називати оселею чи містечком. Я пропоную наше поселення та всю територію парку Феофанія назвати містом Сонця.

Як тільки Євген це сказав, всі хлопці та дівчата повскакували з місця та почали стрибати та кричати, піднявши руки. «Місто Сонця!», «Місто Сонця!», «Місто Сонця!».

Степан, Валя та Оля почали сміятись та плескати Євгену. Згодом, всі діти підтримали цей жест та почали плескати. Євген всміхався та переводив погляд з одного на іншого, це було неймовірне відчуття. В новому світі, де дорослі заснули, а правила світ оголосив жорсткими та кривавими, діти міста Сонця святкували створення нового сильного та потенційного об’єднання. В якусь мить, Євген відчув, що зараз потечуть сльози радості. Швидко схаменувся, закрив очі, та рукавами протер обличчя на всякий випадок.

- Нашому місту Сонця, - крикнув Степан, коли натовп заспокоївся, - потрібен губернатор. Нам зараз треба вибрати його, та погодити радників. Чим більше буде дітей, тим буде складніше. Тому, все потрібно організувати так, щоб потім голова не боліла.

Довго не думали, не вибирали, не голосували. З натовпу почали кричати «Євген», «Євген», «Євген». За хвилину, вся територія Інституту здригнулась від одноголосного рішення.

Отже, на двадцять п’ятий день нового світу, десь на краю Столиці, а саме в парку Феофанія з’явилось місто Сонця, яким мав правити губернатор Євген. Поки що місто налічувало п’ятдесят хлопців та дівчат, але задумка була – зібрати сотні дітей, а можливо й тисячі. Такому рішенню, такій зухвалій ідеї треба дійсно плескати стоячи. Що б не змусило дорослих заснути вічним сном, та діти себе не залишать в біді.

В цей же день діти міста Сонця погодили, що кожен хлопець, та кожна дівчина мають бути як воїнами так і господарями. Всі готують їсти, всі охороняють місто, всі займаються справами.

Командирами призначили Степана, Леру, Валю та Олю. Степан відповідав за розвідку за межами міста. Лера за охорону та дозорних. Валя відповідала за продукти та харчування. Оля за порядок та побут всередині міста.

На наступний день погодили охорону воріт до столиці та воріт до села та Кільцевої дороги. Виставили дозорних на даху школи та охорону самої території Інституту, організували постійні патрулі, які обходили парк Феофанію. В дені та вночі місто Сонця має бути захищеним.