Агата Крісті - Пуаро веде слідство

дав кілька вказівок садівникам. Усі стверджують, що поводився він точнісінько як завжди. Після чаю Девенгайм зазирнув у будуар до дружини і сказав, що сходить у село, щоб надіслати кілька листів, і попередив, що ввечері приїде містер Ловен, щоб обговорити деякі справи. Якщо той прибуде раніше, ніж повернеться сам Девенгайм, хай його проведуть у кабінет і попросять почекати. Після цього містер Девенгайм вийшов через головні двері, поволі попростував по дорозі до воріт, вийшов – і більше його ніхто не бачив. Чоловіка й слід прохолов.

– Чудово, чудово. Цікавенька загадка… – пробурмотів Пуаро. – Але розказуйте далі, прошу.

– Десь за п’ятнадцять хвилин по тому у двері подзвонив високий темноволосий чоловік із пишними чорними вусами і сказав, що має зустрітися з містером Девенгаймом. Він назвався Ловеном, тож його, як і просив банкір, провели в кабінет. Минула година, але Девенгайм не вертався. Нарешті Ловен подзвонив і сказав, що не може більше чекати, бо мусить встигнути на потяг до Лондона.

– Місіс Девенгайм перепросила за те, що чоловік не прийшов – це було дивно, адже він чекав на відвідувача. Містер Ловен сказав, що шкодує, і пішов.

– Як ви всі знаєте, містер Девенгайм так і не повернувся. У неділю вранці викликали поліцію, але справа з мертвої точки зовсім не зрушила. Схоже, містер Девенгайм провалився крізь землю – буквально. Він не дійшов до пошти, та й у селі його ніхто не бачив. На станції сказали, що він не сідав на жоден потяг, а його власний автомобіль не виїжджав із гаража. Якби Девенгайм найняв машину, щоб та забрала його в якійсь тихій місцині, то, мабуть, уже з’явився б її водій – адже справа зі зникненням набула неабиякого розголосу. Щоправда, в Ентфілді, що за п’ять миль від маєтку, того дня проводили кінні перегони, і Девенгайм міг загубитися в натовпі. Але ж його фото й опис надрукували в кожнісінькій газеті, і якби хтось його тоді помітив, то міг би повідомити поліції, а цього досі не сталося. Звичайно, з усіх кінців Англії вже надійшло чимало листів, але всі нитки, зрештою, привели в нікуди.

– У понеділок зранку надійшла нова сенсаційна новина. За портьєрою в кабінеті містера Девенгайма стоїть сейф. Виявилося, що його відкрили й пограбували. Вікна було наглухо зачинено зсередини, тому навряд чи в дім удерся хтось іззовні, хіба тільки за ним зачинив вікно хтось зі слуг. Могло бути й таке, що крадіжка відбулася ще в суботу, але через те, що поліція обшукувала будинок у неділю, і навколо панував хаос, ніхто цього вчасно не помітив.

– Précisément, – сухо зауважив Пуаро, – і що, він уже заарештований, ce pauvre86 містер Ловен?

Джепп усміхнувся.

– Ще ні, але за ним пильно стежать.

Пуаро кивнув.

– А що вкрали із сейфа?

– Ми дослідили це питання з молодшим партнером банку й місіс Девенгайм. У сейфі лежала чимала сума в облігаціях і багато готівки – якраз нещодавно Девенгайм уклав якусь угоду. Були там і коштовності – усі вони належали місіс Девенгайм. Останні кілька років її чоловік полюбляв їх купувати, тож майже щомісяця робив їй невеличкий подарунок – рідкісну й дорогу коштовність.

– Разом чималий статок, – задумливо мовив Пуаро. – А що ж із Ловеном? Ви дізналися, в якій справі він того вечора приїздив до Девенгайма?

– Ці двоє чоловіків зовсім не були друзями. Ловен – справжнісінький спекулянт, раз чи два він виграв у Девенгайма на фондовій біржі. Втім, здається, вони зустрічалися рідко, якщо взагалі колись зустрічалися. А в суботу мали говорити про акції якоїсь південноамериканської компанії.

– О, то Девенгайм мав інтереси в Південній Америці?

– Схоже, що так. Місіс Девенгайм згадувала, що він цілу осінь пробув у Буенос-Айресі.

– А які між ними були стосунки?

– Сімейне життя містера Девенгайма було спокійне й розмірене. Місіс Девенгайм – приємна, хоч і не дуже розумна жінка. Така собі простачка.

– Тоді навряд чи розгадка таємниці криється тут. А вороги в Девенгайма були?

– У нього було чимало конкурентів у фінансовій сфері, і не сумніваюся, що можна знайти багатьох людей, які нічого доброго містерові Девенгайму не бажали. Втім, навряд чи хтось із них убивав би його. А якби й так – то де тіло?

– Це запитання тривожить і мене. Як каже Гастінґс, тіла мають звичку неодмінно знаходитися.

– До речі, один із садівників каже, що бачив фігуру, яка йшла до будинку через грядку з трояндами. Саме на неї виходять скляні двері кабінету. Містер Девенгайм часто виходив з дому і повертався через них. Утім, садівник був далеко і саме підв’язував огірки, тож не може з певністю сказати, був то хазяїн чи хтось інший. Та й точний час назвати він не може. Напевно, ще до шостої, адже в цей час садівники завершують роботу.

– А о котрій містер Девенгайм пішов із дому?

– Десь о пів на шосту.

– Ви бачили, що там далі за грядкою?

– Озеро.

– На ньому є сарай для човнів?

– Так, є. Ви зараз подумали про самогубство, мосьє Пуаро? Тоді скажу вам по секрету, що Міллер якраз завтра їде в маєток, щоб на власні очі бачити, як прочісуватимуть дно озерця. От який це завзятий чоловік!

Пуаро криво посміхнувся й повернувся до мене.

– Гастінґсе, прошу вас, передайте мені останнє число газети «Щоденний мегафон». Якщо я правильно пам’ятаю, там надруковано дуже чітку фотографію зниклого чоловіка.

Я встав і знайшов газету. Пуаро уважно роздивився обличчя на фото.

– Гм, – пробурмотів він. – Волосся доволі довге і хвилясте, розкішні вуса й гостра борідка, густі брови. Очі темні?

– Так.

– У бороді й волоссі сивина?

Інспектор кивнув.

– Що ж, мосьє Пуаро, час вам винести вердикт. Ясно як день – мабуть, так ви одразу скажете?

– Навпаки, нічого не ясно.

Бравий вояка зі Скотленд-Ярду задоволено всміхався.

– А отже, маю надію, що розгадаю цю загадку, – спокійно закінчив Пуаро.

– Що?

– Те, що нічого не ясно – це добрий знак. Якщо у справі все ясно як день – eh bien, не вірте власним очам! Хтось усе надто добре підлаштував.

Джепп майже з жалем похитав головою.

– Що ж, думайте як хочете. Я вважаю, що бачити, куди йдеш, – не така вже й погана штука.

– Я не бачу, – пробурмотів Пуаро, – я заплющую очі й думаю.

Джепп зітхнув.

– Ну, на роздуми у вас є цілий тиждень.

– А ви будете повідомляти мені про всі нові знахідки – плоди трудів працьовитого та гостроокого Міллера,