Рік Вейкман (Wakeman) - Сварлива рок-зірка в літах, Рік Вейкман (Wakeman)

на дуже старий, але чудово збережений клавесин у кутку. Хазяйка запитала, чи хочу я зіграти для неї, і я скористався нагодою, не міг повірити, що мені так пощастило.

- Ну, давайте вип’ємо шампанського, якщо ви бажаєте, — сказала вона, і в її зморшкуватих очах спалахнуло справжнє захоплення. Вона наказала принести неймовірно рідкісні старовинні пляшки шампанського. Жінка обережно відкрила одну, наповнила дві склянки й обережно сьорбнула з своєї. Я ж випив свою одним ковтком.

- Це остання існуюча пляшка, — сказала мати Фредеріка.

- Приємно, — схвально сказав я.

Пізніше я виявив, що на аукціоні ця пляшка коштувала б понад 10 000 фунтів.

Мені б хотілося згадати, яким вино було на смак!

Я сів за клавесин і грав, і грав. Це був вишуканий інструмент. Було відкрито ще одну пляшку шампанського, і я випив кілька добрих ковтків, але сповільнився до більш ввічливих ковточків, коли запитав, чи це єдина пляшка, що залишилася від цього конкретного року, і хазяйка сказала: "Досить гарне, чи не так, містере Вейкман. ? Вона з 1896 року, і є однією з двох уцілілих пляшок у світі. Жінка майже сміялася, і ви могли б бачити, що моє полоскання горла цим безцінним ігристим вином явно її дуже потішило.

І ось я провів один із найпрекрасніших вечорів у своєму житті, пробуючи марочне шампанське, куштуючи вишукані закуски, подані дворецьким на срібному блюді, граючи на знаменитому клавесині та розмовляючи про життя та світ із цією чудовою жінкою. Я міг помітити, що в неї була нотка авантюризму, і мушу визнати, що час від часу вона виливала залишки однієї склянки цінного шампанського до наступної склянки і хихотіла.

- Мій син сказав мені, що ти любиш історію, — сказала вона.

Я сказав їй, що мене захоплює історія і я вважаю, що це важливо розуміти, оскільки саме вона формує наше сьогодення, а наше сьогодення — це те, що формує наше майбутнє, тож вони нерозривно пов’язані.

- Я хочу тобі дещо показати, — сказала вона, на мить повертаючись до свого серйозного стану.

Мати Фреда провела мене в передпокій, посередині якого стояв величезний стіл, завалений картами.

- Саме тут Наполеон планував свої битви, — пояснила вона. Це були оригінальні схеми та карти, і вони, напевно, були безцінні. Деякий час я радісно розглядав їх. Потім вона сказала: -На жаль, у нас сьогодні закінчився час, Рік, але чи не хочеш ти прийти завтра знову пограти на клавесині?

Протягом наступних кількох днів я відвідав цю чудову стареньку, ми розмовляли, потягували шампанське, а я грав на клавесині. Вона розповіла мені найдивовижніші історії, зокрема про дії її сім’ї під час Другої світової війни, які показали мій світ шоу-бізнесу в перспективі. Вона показала мені фотографію своєї сім’ї, коли була зовсім маленькою, і пошепки – пояснила, що оскільки вони були найвідомішою сім’єю в цьому районі, одного дня нацисти вишикували кількох із них і стратили, щоб змусити селян робити те, що їм сказали, оскільки більшість із них працювали на сім’ю, яка виробляла шампанське.

Після того жаху нацисти змусили селян виробляти шампанське для споживання та прибутку тільки німецької армії. Незважаючи на жорстокість, яку щойно описала мати Фредеріка, блиск повернувся в її старіючі блакитні очі, і з цим блиском у них вона нахилилася до мене й сказала з лукавою посмішкою на обличчі:

- Якщо ти колись натрапиш на пляшку нашого шампанського випуску 1942–1944 років, мабуть, краще не пити його, оскільки у тебе може трохи розладнатися шлунок. У той період деякі французькі робітники не завжди виходили з печер, де вироблялося шампанське, щоб облегшитись…

Після того чудового візиту, щоразу, коли я грав десь на концерті протягом наступних кількох років, я завжди, повертаючись за лаштунки, міг знайти дюжину пляшок найкращого старовинного шампанського з маленькою запискою від графа Фредеріка. На жаль, Фред помер молодим, і я втратив зв’язок із родиною, але якою чудовою жінкою була його мати; я ніколи не забуду її, і мені було дуже сумно, коли я дізнався, що вона померла. Я все ще чую, як вона з блиском в очах розповідає про "спеціальне" шампанське, яке вони робили для нацистів… "Кожну дрібницю, яку ми могли б зробити, Рік, кожну дрібницю".

Це підводить мене до іншої чудової літньої жінки, яка обожнювала музику, покійної леді Бредфорд. Її шановна родина була відома тим, що протягом багатьох років допомогла зібрати мільйони фунтів стерлінгів для однієї благодійної організації, пов’язаної з музикою. Коли вона померла, я дуже засмутився, але мій настрій дещо покращився, коли мені подзвонили і запитали, чи не зможу я зіграти на її панахиді. Мені сказали, що це буде дуже буденний захід, і що дрес-код не буде застосовуватися. Твір, який вони хотіли, щоб я зіграв, був Gone But Not Forgotten.

У день служби я був втомлений, але рано піднявся з ліжка, щоб не спізнитися. Того самого дня я грав у благодійному турнірі з гольфу, тож, щоб заощадити час і оскільки це був захід, який не вимагав параду, я вирішив заздалегідь одягнути своє спорядження для гольфу. Тоді, зігравши свій твір, я міг сховатися та не їхати перед тим додому, щоб переодягнутися.

На цьому етапі я маю пояснити, що я люблю вишукано одягатися, коли граю в гольф, і на цей день я вибрав рожево-бузкову сорочку для гольфу з візерунком і пару яскраво-жовтих штанів із синьою, зеленою та червоною клітинкою. Це була середина 1980-х, і тоді я був за кермом шоколадно-коричневого Rolls-Royce. У цій чудовій машині був один із перших автомобільних телефонів – обладнання та проводка зайняли більшу частину колосального багажника, але мені було байдуже, тому що у мене був телефон у машині! У той час це було нечувано, а телефонувати також коштувало величезні гроші.

Якимось чином мій ранній старт перетворився на повільний прогрес, і коли я їхав у Лондон, я зрозумів, що час був не на моєму боці. Потім у моїй машині задзвонив телефон – я відчув себе клятим Бетменом – і це був мій агент, який кудись поїхав на кілька днів.

- Рік, де ти?

- Їду в Лондон. Дорожній рух поганий, але не хвилюйтеся, я майже на місці.

- Чи можеш ти заїхати до Moss Bros[26]?

- Що?

- Добре, послухай, я щойно переглядав пошту, і, Рік, я гадав, що ти повинен знати, плани щодо пам'ятної служби леді Бредфорд змінилися. Це