Крістіна Жиглата - Від любові до ненависті, Крістіна Жиглата

І найголовніше, що мені це подобалося.

Хороша, правильна дівчинка, давно вже інша… Я просто була закохана. А закоханим і море по коліна.

Після фільму та оргазму, нам як завжди захотілося їсти, тому наступні півгодини ми пробули у кафе, замовивши собі багато смачної їжі. А потім пішли на набережну, і деякий час гуляли там.

Макс притискав мене до себе та багато цілував. Я ходила парапетом, а він тримав мене за руку. Потім ми лежали на траві і дивилися на зірки… Жартували один з одним та сміялися…

Вечір був теплим, таким добрим і щасливим… Для мене він був найкращим у моєму житті, оскільки стільки хороших і радісних емоцій я не відчувала ніколи. Я навіть забула про те, що хотіла розпитати у Макса про його сім'ю та життя… Я навіть забула про сестру та маму… Я навіть забула про час…

Було за північ, коли Макс знову почав до мене чіплятися, не приховуючи того, що знову хоче мене.

- Ходімо в готель, тут недалеко, - шепнув він, накриваючи мене собою. – Інакше я трахну тебе у парку на траві…

Я відразу кивнула, бо сама вже була розпаленою.

Макс допоміг мені піднятися на ноги, обійняв за талію і ми пішли через парк до готелю.

Нам вдалося зробити всього кілька кроків, а потім за спиною почувся неприємний свист, і з-за кущів з'явилася темна постать.

- Гей, закохана парочка, закурити не знайдеться? – кинув хрипкий чоловічий голос.

Макс зупинився, і кинув на чоловіка похмурий погляд. Незнайомець підійшов і застиг навпроти Ярого.

Він дивився на нього з викликом і якимось глузуванням.

- Ти хто, блядь, такий? - З гарчальними нотками в голосі, питає Макс.

– Я – твої нові проблеми, – каже чоловік, єхидно посміхаючись. А потім переводить погляд на мене та показово розглядає з ніг до голови. – Гарна дівка… Поділишся?

Макс різко замахується і б'є виродка в обличчя. Один удар кулаком, і чоловік падає на асфальтову доріжку, непритомніючи. Він ще хотів додати йому, але я вчасно схопила його за руку і зупинила.

- Максе, не треба, - кажу злякано. Не любила коли б'ються. – Він уже у відключці… Досить…

- Пробач, - вибачається Ярий, притискаючи мене до себе і цілуючи у скроню. – Злякалася? - Запитує дбайливо, оскільки відчував моє тремтіння. Було справді страшно.

- Ні, я ..., - брешу і запинаюся.

- Все добре. Не бійся. Ходімо! - Каже він, відводячи мене подалі від покидька.

Коли ми вже були на виході з парку, Макс витягує з кишені джинсів мобільний телефон і комусь телефонує:

- У нашому районі щури, збери людей і розберись. Мені треба знати, хто послав і скільки їх, - дає короткі вказівки, називаючи адресу, і місце, де вирубив чоловіка, який до нас причепився. Поки Макс говорив телефоном, я помітила осторонь чорний позашляховик і кілька типів у чорних костюмах.

- Максе, - кинула полохливо, сильніше стиснувши його руку. Чоловік теж помітив присутніх, і в якомусь захисному жесті обійняв мене за плечі. Він не турбувався щодо них, був цілком спокійний, хоча похмурість у його очах залишалася.

Ярий закінчує один дзвінок і відразу робить другий. Вадиму.

- Під'їдь до готелю, здається, у нас  чужинці, - наказує з ходу і перериває дзвінок.

Після цього Макс бере мене за руку і веде до готелю. Всередину ми не заходимо, а просто стоїмо біля входу.

- Максе, що відбувається? - Запитала я схвильовано.

- Нічого. Все буде добре. Не хвилюйся, - м'яко сказав він, поцілувавши мене в губи. – На жаль, наша ніч скасовується. Потрібно вирішити деякі справи... Я заїду до тебе пізніше, - обіцяє, якраз у той момент, коли до готелю під'їжджає три позашляховики. З машин відразу виходить декілька страшних амбалів. У деяких я помічаю зброю, заховану під куртками, за поясом штанів.

- Ярий... - каже симпатичний хлопець, наближаючись до нас. Він тисне руку Максу, потім окидає мене швидким, вивчаючим поглядом і з усмішкою каже: - Привіт, крихітко, Ав. Я - Вадим, - представляється

  Я відразу зрозуміла, що це люди Макса і, здається, вони мене вже знали.

- Привіт, - кинула тихо, сильніше притискаючись до Макса. Уся ситуація мене моторошно напружувала.

- Пушки поховайте! – холодно наказує Макс. – Не треба узагальнювати…

Усі присутні одразу ж прикрили куртками зброю.

Я ж спостерігала за всім, з певним переляком і мовчала… Навіть не рухалася.

Макс перевів погляд на Вадима і сухо сказав:

- Відвезеш Ав додому і залишишся з нею, доки я не дам відбій. Хлопців теж візьми, - наказує. Вадим киває, наближаючись до мене і простягаючи руку.

- Макс…

- Все добре, - обриває він мене. - Чекай мене вдома.

На моїх очах виступають сльози. Мені страшно і хвилююче, але я не хотіла створювати проблеми Ярому своїми примхами, страхом та небезпечними висловлюваннями. Тому стримую свої емоції, беру себе в руки та покірно киваю.