Данило Туптало - Житія Святих - Вересень, Данило Туптало

блаженного того подвижника і такий спочивок його, а коли природнього сну було потрібно, клав багатотрудне тіло своє на каміння і терни гострі, і ставав його сон більше неспанням, аніж сном, а спочинок його — мученням більше, аніж спочинком: яка-бо відрада тілові лежати на твердому камінні та гострому терні, і який сон голові спочивати на гострому терні. Міняв же одежу свою на кожен рік: рубищем отим, що мав на тілі, покривав ложе своє, а в те інше, що на ложі було, одягався, а через рік знову рубище те міняв і не мав спокою, день-ніч умертвляючи тіло своє і бережучи душу від ворожих сітей, тісну й скорботну проходячи путь і молячись Богові, кажучи: "Не попусти мені, Господи, марнотною радістю порадіти на землі і хай не ввійде добро світу цього перед очі мої, і не буду я веселитися від будь-якої речі тимчасової у цьому житті моєму, але наповни, Господи, очі мої слізьми духовними і серце моє побий, і справ шлях мій, і дай мені до кінця умертвити себе і вгонобити духові плоть мою. Бо яку користь мені дає плоть, створена від тління, котра тепер є, але незабаром її не стане, і наче цвіт уранці цвіте, а до вечора висихає? Дай мені отож, Господи, належати до тих, що про душу дбають і просять життя вічного!" В такому блаженний Архип повчався, і, старанною молитвою співбесідуючи з Богом, став як ангел Божий, ведучи на землі небесне життя, не тільки ж про власне спасіння турбуючись, але й про багатьох: невірні ж бо наверталися до Христа, охрещуючись; що бачачи, безбожні елліни запалилися заздрістю, не зносячи зріти преславні чудеса, що бували через святу воду, і святого мужа того, котрий там жив, ненавиділи, на нього часто нападаючи, досаджали, за волосся та бороду терзали і, на землю кинувши, волочили, ногами топтали і, всіляко його мучачи, проганяли. Міцний-бо душею діямант, блаженний Архип, усе те від ідолопоклонників терпів доблесно і не відступив од храму святого, служачи Богові в преподоб'ї і незлобивості серця свого і дбав про спасіння душ людських.

Якось зібралися нечестиві і сказали собі: "Коли не засиплемо землею тієї води і рубищника того не вб'ємо, то всі боги наші будуть до решти знищені від тих, що там злілюються". І пішли у великому числі зібрання свого, щоб засипати землею чудотворну воду і неповинного чоловіка, блаженного Архипа вбити. Дійшовши до того святого місця, розділилися надвоє: одні кинулися до церкви і до джерела, інші подалися до хоромини Божого раба, щоб убити його. Але Господь не дав жезла грішних на жеребки праведних, зберіг раба свого від тих убивць: раптово-бо омертвіли їм руки і не могли підняти їх на преподобного. З'явилось і від води дивне чудо, бо коли нечестиві наблизилися до джерела, тоді вийшло від води полум'я вогненне і ринуло на них, прогнало їх од себе далеко, і так беззаконні від джерела чудотворного і від преподобного Архипа відбігли марно і з ганьбою, не перестаючи скреготіти зубами своїми і похваляючись погубити джерело те і церкву, і церковного служителя. Була ж на тому місці ріка, що зліва від церкви текла, їй-бо назва Хрисос, її намислили беззаконо пустити на те святе місце, щоб джерело, змішавшись із річною водою, згубило силу чудотворення свого. І коли лихий зачин почали впроваджувати в діло, зупиняючи річну течію, щоб повернулася вода й покрила джерело, тоді ріка, за повелінням Божим, проклала струменям своїм іншу путь і потекла їз правого боку церкви. Вони ж знову, наповнившись ганьби, повернулися додому.

Були там інші дві ріки, що текли зі сходу і наближались до того святого місця на відстані трьох стадій: назва однієї ріки Аикокапер, а другої Куфос. Ці обидві ріки, притулившись до краю великої гори, з'єднувались в одну і ринули праворуч, течучи в країну Ликійську. Вселукавии же диявол уклав лихим людям у серце таку раду: хай обидві ті ріки на чудотворне те місце пустять і хай зруйнується храм святого архістратига Михаїла і покриють водами святе джерело і хай потоплять преподобного Архипа, — було-бо зручне місце там для водного потоку, бо з великої висоти ті ріки спадали додолу, а церква стояла на найнижчому місці. І нечестиві, погодившись, прийшли з усіх міст того краю кількістю безчисленною, і в селі Лаодикії, з'єднавшись, пішли до церкви. Поблизу ж олтаря церковного був камінь, що мав безмірну ширину та висоту, глибину ж у землі безконечну, від отієї отож скелі почавши, копали рів глибокий та широкий аж до тієї гори, під якою ріки з'єднувалися. Копали ж з великою працею, готуючи шлях, яким би пустили воду на церкву, загативши ті ріки, що зібралася велика вода, і трудилися в тому своєму марнотному ділі десять днів. Преподобний же Архип, бачачи таке їхнє діло, впав на землю в церкві, молячись Богові зі слізьми і закликаючи в поміч теплого захисника святого архістратига Михаїла: хай збереже місце своє від потопу водного і хай не порадіють вороги, що бажають погубити святиню Господню, і каже: "Не відійду від святого місця цього, ані вийду із церкви, але тут нехай умру і я, коли попустить Господь бути потопленим цьому місцю!" Коли ж минуло десять днів, і вода вельми примножилася, розкопали нечестиві елліни те саме місце, яким мали б ринути води у наготовлене русло. І пустили води на святий храм ангельський о першій годині ночі, самі ж побігли, щоб високо стати із лівого боку, бажаючи бачити потоплення святого місця. І зашуміла вода, ніби грім, несучись великим потоком. Преподобний же Архип був у церкві на молитві, почув водний гуркіт, закричав прохально до Бога і до архістратига Михаїла, просячи милості й помочі, щоб не було потоплене святе місце, і щоб не пораділи вороги, але хай оганьбляться нечестиві, а прославиться ім'я Господнє і хай возвеличиться ангельська сила та заступництво. Заспівав-бо Давидів псалом, мовляючи: "Ріки піднесли, о Господи, ріки піднесли свій голос, ріки будуть підносити течії свої від удару їхніх хвиль над морські потужні хвилі дивний у висотах Господь. Дому твоєму належиться святість, о Господи, на довгії дні". І коли цей блаженний Архип промовляв, почув голос, що повелів йому з церкви відійти. Вийшов святий із церкви й побачив охороника роду християнського і теплого заступника архістратига Михаїла в образі людському вельми предивному та пресвітлому — такий, як колись пророку Даниїлу являвся. Не міг на нього дивитися і впав зо страху на землю.