Олексій Мустафін - Справжня історія Стародавнього часу, Олексій Мустафін

грецьких полісів панувала аристократія, в місті Аргос влада, як і раніше, залишалася в руках царя. Аргоський цар Фідон вважав себе спадкоємцем легендарного Агамемнона і мріяв створити не менш велику та славну державу. Володар не довіряв знаті. Тому головною силою його війська стали не вершники, а важкоозброєні піхотинці — гопліти. Гоплітами їх називали тому, що захищалися вони не звичними маленькими щитами з одним держаком, який стискали у долоні, а гоплонами, тобто великими щитами з двома держаками, які утримували усією рукою. Щит допов­нювали шоломом, панциром і захисними щитками на ногах. Під час бою гопліти шикувалися кількома лавами, або ж, як казали греки, фалангою. Якщо вояки стояли щільно — їх майже неможливо було вразити, і навіть колісниці проти фаланги зазвичай були безсилими. При цьому гоплітами могли бути навіть звичайні селяни — саме з них Фідон, власне, і набрав своє військо.Найдавніше гоплітське спорядження (Археологічний музей Аргоса) Гопліти, вишикувані фалангою. Зображення на вазі (Музей Вілла Джулія)

У своїй державі Фідон запровадив єдині міри ваги, об’єму та довжини, які згодом використували і в інших грецьких містах. На захопленому царем острові Егіна почали карбувати монети — зручні у користуванні гроші у вигляді невеликих металічних кружалець однакової ваги. Цей корисний винахід Фідон запозичив із сусідньої з Грецією країни Лідія, багатої на поклади золота і срібла, де перші монети почали виготовляти дещо раніше, на початку VII сторіччя до нашої ери. Монетами було нескладно розрахуватися за будь-який товар, їх легко було передавати, зберігати і накопичувати. Тепер заможними могли бути не лише представники знаті.

Завдяки своїй винахідливості та наполегливості Фідону і справді вдалося об’єднати під своєю владою чимало грецьких міст і земель. Але здолати опору знаті він так і не зміг — за переказами, його вбив один із аргоських аристократів, якому цар мав необережність довіритися. Водночас, саме за прикладом Аргоса, вже невдовзі більшість грецьких міст почали карбувати монети та створювати військо з гоплітів.

Найдавніша монета, карбована в Лідії (Пергамон-музей) Монета, карбована на острові Егіна (Пергамон-музей)

5. Писані закони. Гоплітське озброєння зазвичай було не надто дорогим. Придбати його могли навіть звичайні селяни. Простолюд тепер бився за рідне місто на рівних з аристократами. І всевладдя знаті викликало в нього все більше невдоволення. Не мали довіри у пересічних громадян і судді з кола аристократів, які виносили вироки «за звичаєм», бо звичай було легко тлумачити на власну користь. Під тиском одноплемінників, знать зрештою змушена була погодитися на створення писаних законів, прочитати які міг кожен. У нагоді стала запозичена у фінікійців абетка, адже навчитися грамоти за її допомогою міг будь-який громадянин.

Складання законів вважали складною і водночас почесною справою. Для її виконання зазвичай запрошували людей, які користувалися загальною повагою. Таких законодавців вже їхні сучасники вважали неабиякими мудрецями. В давнину навіть склали список із семи наймудріших греків.

Каміння з записом законів з Гортини (сучасний вигляд)

Водночас навіть записані закони влаштовували не всіх і не завжди. Надто різними насправді були інтереси і прагнення громадян. Знать і надалі намагалася утримати владу в своїх руках. Простолюд вимагав, щоб вона належала усім громадянам — демосу. З грецької слово «демос» перекладається як «народ», «громада», проте спочатку ним позначали усіх громадян загалом, а згодом — тих із них, хто не належав до знаті (власне, і в українській мові слово «народ» є так само багатозначним). Боротьба була запеклою та виснажливою і супроводжувалася бійками, збройними сутичками і навіть справжніми війнами між аристократією і простолюдом.

Створення грецьких колоній. Тиранія

1. Створення колоній. Ворожнеча між знаттю і демосом часто призводила до того, що переможені змушені були залишати рідне місто і шукати кращої долі за морем, де виникали все нові й нові колонії еллінів. Інші причини грецької колонізації теж були схожі на фінікійські або етруські — зростання населення, відсутність на батьківщині землі для всіх, хто її потребував, розвиток торгівлі, який вимагав постійної присутності в краях, з якими торгували.

Греки розпочали створювати колонії пізніше за сусідів, тому зазвичай обирали для них береги, ще не «зайняті» фінікійцями чи етрусками. Проте і заснували міст вони значно більше, аніж попередники. Найбільше колоній було в Південній Італії та на Сицилії — ці землі в давнину навіть називали Великою Грецією (на відміну від власне Греції, розташованої на берегах Егейського моря). Найвідоміші з них — Сиракузи, Тарент і Неаполь. Найбільшим грецьким містом на заході Середземного моря була Массалія (нинішній Марсель).

Велика грецька колонізація у VIII—VI ст. до н. е.

Засновникам Массалії вдалося встановити дружні стосунки з царями тоді ще незалежного Тартесу, а от із етрусками та фінікійцями вони здебільшого ворогували. Після кількох морських битв карфагенянам вдалося «замкнути» для грецьких кораблів Гібралтарську протоку. Фінікійського Мелькарта елліни ототожнювали з Гераклом, тому протоку вони називали Геракловими стовпами, які відтоді стали для них символом «краю землі».

Грецькі колонії виникли також в Анатолії, на острові Кіпр, на узбережжі Африки і навіть у дельті Нілу. Щоправда, фараон дозволив існувати на підвладних йому землях лише одному грецькому місту — Навкратісу. Через Мармурове море і протоку Босфор греки потрапили і до Чорного моря, яке вони називали Понтом Евксінським (що з грецької перекладається, як «море, приязне для гостей»), або ж просто Понтом. На чорноморських берегах вони заснували кілька десятків колоній, найвідомішими з яких були Херсонес, Пантикапей та Ольвія (на території сучасної України).

Руїни Пантикапея (сучасний вигляд) Звільнення Андромеди. Зображення на вазі з Південної Італії

На батьківщині греки розмовляли різними говірками і відчували себе насамперед громадянами певної держави. Зі створенням колоній елліни почали більше звертати уваги на те, що їх об’єднує між собою і відрізняє від сусідів. Греки відчули себе єдиним народом. Тубільців, та й чужинців загалом вони називали варварами (тобто людьми, які розмовляють іншою мовою, яка грекам нагадувала повторення незрозумілих звуків на кшталт «вар-вар»). Спочатку це