Мартін Макдонах - Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані, Мартін Макдонах

КАРМАЙКЛ: Яке на ній витатуйоване слово?

ТОБІ: Е-е... на ній слово... на ній таке слово... е-е, це слово з чотирьох букв... і це слово... «Hate». «Ненависть».

Кармайкл ледь помітно стискає правий кулак.

ТОБІ: Так, на ній трохи нижче кісточок виколоте слово «Hate». Трохи вже зблякло, але ще видно. Я привезу. Через двадцять хвилин.

МЕРІЛІН: Ти нікуди не поїдеш.

ТОБІ: «Я нікуди не поїду»? Це що, хіба я привіз руку чорного до остачі руки білого?

Пауза.

МЕРІЛІН: До чого?

КАРМАЙКЛ: Тобі, не белькочи. Я хвилинку подумаю.

Кармайкл іде до вікна, думає. Мерілін і Тобі голосно й швидко шепочуться.

МЕРІЛІН: Ти збираєшся мене на фік тут покинути?!

ТОБІ: Ні, я не збираюся тебе тут на фік кидати. Кицю, ти зараз посидь тихенько...

МЕРІЛІН: Що ти за мужик такий?!

ТОБІ: Тобі зараз треба робити одне...

МЕРІЛІН: Покинеш мене з цим намаханим дурком?

ТОБІ: Тихо, тихесенько...

МЕРІЛІН: Поки ти втечеш і знайдеш руку, якої в нас нема?

ТОБІ (голосно): Кицю, ти не знаєш про іншу руку, яка в мене є, і (тихо) тому краще зараз посидіти тихо, поки він думає.

МЕРІЛІН: Офігіть, у тебе що, секретні руки розтикані по всій хаті?

ТОБІ: Так, так, навіть у цій ситуації ти не можеш закрити свою довбану пащу на дві довбані секунди. Я повірити не можу! Як у це можна повірити? Як?

МЕРІЛІН: А хто від початку затяг нас у цю довбану ситуацію?!

ТОБІ: Зараз абсолютно не той час, щоб...

МЕРІЛІН: Продавати довбані руки?!

ТОБІ: У тебе якесь передменструальне бажання смерті...

МЕРІЛІН: Ми торгуємо «травою»!

ТОБІ: Розкажи йому ще щось, Мерілін, поки ми тут! Розкажи йому ще більше довбаних деталей, щоб він мав що сказати газетам, коли ВІДРУБАЄ НАМ НА ФІК ГОЛОВИ!

МЕРІЛІН: Ти ж і за себе не можеш постояти! Він постійно каже «ніґер»!

Пауза.

ТОБІ: Я зараз запла́чу. Я зараз заридаю...

МЕРІЛІН: А ти йому ще й підгавкував! Я вухам своїм не вірила!

ТОБІ: Вдруге за сьогодні заплачуть мої довбані ніґерські очі...

МЕРІЛІН: Не кажу вже про гомофобію!

ТОБІ (починає плакати): Посидь тихо, це єдине, що зараз можна...

МЕРІЛІН: Ти що, знов плачеш?

ТОБІ: Це єдине, що зараз можна...

МЕРІЛІН: Господи, Тобі...

ТОБІ: Мерілін, я хочу звідси вирватися живим...

МЕРІЛІН: Думаєш, я не хочу вирватися живою?!

ТОБІ: Ні...

МЕРІЛІН: Це все через тебе, через тебе! Перестань плакати! (Він плаче.) Де твоя ота «Чорна Пантера» і всі оті понти? Де твої «Паблік Енемі», де «Владу здолай»? Га? (Він плаче.) Перестань плакати! (Він плаче.) Перестань плакати негайно! (Він плаче.) Прошу, Тобі...

Тобі нарешті вдається перестати плакати.

МЕРІЛІН: Господи! Я тут що, єдина доросла?

Кармайкл підходить до своєї сумки, виймає дві пари наручників, озирає кімнату; підходить до радіатора опалення на задній стіні, приковує одну пару наручників до труби, жестом підкликає Мерілін. Вона благально дивиться на Тобі, щоб допоміг. Той не знає, що робити, мовчки витирає сльози. Вона зітхає, іде й приковується до радіатора.

КАРМАЙКЛ: Сядь.

Мерілін сідає. Кармайкл приковує другу пару наручників до протилежного краю радіатора, жестом підкликає Тобі.

ТОБІ: Я ж маю поїхати по вашу руку, по руку з «Ненавистю». З верхньої полиці холо... е-е... морозильника.

Кармайкл повторює жест.

КАРМАЙКЛ: Яка в тебе адреса?

ТОБІ: Що?

КАРМАЙКЛ: Яка в тебе адреса?

ТОБІ: Ні, я вам не скажу своєї довбаної адреси. Ні. Я не скажу своєї довбаної адреси.

КАРМАЙКЛ (до Мерілін): Яка в нього адреса?

МЕРІЛІН: Кленова, 12–80.

Тобі люто на неї зиркає.

КАРМАЙКЛ: Кленова вулиця, 12–80. У гаражі на верхній полиці морозильника, правильно? (Пауза.) У гаражі на верхній полиці...

ТОБІ: Так, у гаражі на верхній полиці довбаного морозильника.

КАРМАЙКЛ: Ти знаєш, що буде, якщо її там нема?

ТОБІ: Мабуть, щось на фік погане.

КАРМАЙКЛ: А знаєш, що буде, якщо мене там жде зграя твоїх чорних дружків?

ТОБІ: Ем... Вас уб’ють, а ми втечемо і все буде добре?

КАРМАЙКЛ: Смішно. Ні, ні. Мене можуть убити, але ні....

Кармайкл підходить до своєї сумки, виймає з неї каністерку бензину, відкручує кришку й ставить каністерку в найдальшому від них кутку номера. Бере ганчірку, кладе зверху на каністру, потім дістає довгу тонку свічку.

КАРМАЙКЛ: Гей, біла дівко. Скільки їхати на Кленову, 12–80?

МЕРІЛІН: Хвилин десять.

Він у голові рахує, розламує свічку надвоє і встановлює на ганчірці, яка лежить на каністрі. Нарешті дістає запальничку й запалює свічку.

КАРМАЙКЛ: Свічка догорить до бензину за сорок п’ять хвилин. Якщо я не вернуся, номер вибухне і... Що ще? Гаманець — є, ключі — є, ствол — є...

Він оцінює відстань од них до свічки і приймає все, чим би вони могли кинути в свічку.

КАРМАЙКЛ: Скоро побачимося.

Кармайкл вилазить крізь вікно на пожежну драбину, закриває за собою вікно і зникає в нічній темряві. Тобі й Мерілін дивляться одне на одного, переконуються, що Кармайкл напевно зник, потім дивляться, чи можна відчепитися від радіатора. Не можна. Тому вони обоє намагаються щось схопити й кинути у свічку — килимок, покривало з ліжка тощо, але ні до чого не дотягуються. Тобі спадає щось на думку, він знімає кросівки й кидає одну в далеку свічку. Ледь не влучає. Удруге прицілюється ретельніше. Знову ледь-ледь не влучає. Мерілін цілиться першою своєю кросівкою і кидає. Вона промахується так сильно, що кросівка замалим не вилітає в глядацьку залу. Тобі дивиться на її кросівку з роззявленим ротом, а вона тим часом знімає другу й цілиться знову. Тобі хапає її за руку і пробує викрутити в неї кросівку...

ТОБІ: Дай мені!

МЕРВІН: Іди... на фік...

ТОБІ: Кидаєш, наче... наче недорозвинена...

У розпал боротьби кросівка випадково відлітає й опиняється посеред номера, так що їм не дістати.

ТОБІ: Дивися, що ти зробила!

МЕРІЛІН: Це я зробила?

ТОБІ: Дай валізу! Дотягнешся до валізи?

Кармайклова пошарпана валіза — з того боку номера, що ближчий до Мерілін. Мерілін лягає й витягує ноги, але витягнуті на всю довжину, вони все-таки ледь-ледь не дістають до обох боків валізи...

ТОБІ: Потягнися ще!

МЕРІЛІН: Я тягнуся скільки можна!

Вона пробує ще раз — усе її тіло витягнулося на підлозі, крім закутої руки. Тепер вона великими пальцями ніг торкається обох боків валізи, шукаючи, за що б зачепитися...

ТОБІ: «У нас же й холодильника нема».

МЕРІЛІН: Ти чого?! Я тут стараюся діло робити!

Пауза. Вона пробує ще раз.

ТОБІ: «Ми торгуємо “травою”».

Мерілін сердито спинається на ноги.

МЕРІЛІН: Бо ми таки торгуємо «травою»!