Йон Колфер - Артеміс Фаул. Розум проти чарів

— А на Мадагаскарі й справді шурхоче павук?

— Ну… не знаю. Як по правді, то…

— То, капрале О’Гире, припини ходити околясами й чітко відповідай на прямо поставлене запитання!

Кентавр скривився. Надто вже буквально розуміє все командувач Корч. Ось підключено й модемний кабель до ноутбука…

— Все гаразд. Ми в повній бойовій готовності.

— Давно б так. Ну то давай, дави.

Це вже втретє протягом трьох хвилин О’Гир мусив заскреготати своїми кентаврячими зубами. Бо й справді, хто він, як не звичайнісінький невизнаний геній? «Давай, дави!» І кому це сподобається? У Корча в черепку тих мізків — кіт наплакав. Де вже командувачеві оцінити, яким неймовірно тонким справам намагається дати раду кентавр!

Зупинити час — це вам не просто натиснути на кнопочку. Для цього треба здійснити цілу низку вельми делікатних дій, причому виконувати їх належить із винятковою точністю. А то зона, в якій доводиться зупиняти час, може враз перетворитися на радіоактивне згарище.

Вже багато тисячоліть Чарівний Народ уміє зупиняти час, однак робити це тепер стає дедалі небезпечнішою справою. Адже он скільки всього поназ’являлося: супутниковий зв’язок, Інтернет… Чого доброго, люди ще завважать випадково, що десь якась зона випала на кілька годин із часу. А були ж такі епохи, коли зупинкою часу, мов ковдрою, можна було накрити цілу країну, й місцеві багноїди просто думали, що то боги розгнівилися. Але все давно змінилося. Тепер багноїди можуть виміряти геть усе на світі, отож коли доводиться десь зупиняти час, треба як слід підготуватися і проробити все якнайточніш.

От колись як бувало? П’ятеро ельфійських чародіїв, постававши на верхівках уявної пентаграми довкола потрібної місцини, накривали її таким собі магічним щитом — і в межах тієї пентаграми час зупинявся.

Воно б то все було й гаразд, коли б чародіям не треба було ходити «до вітру»… Скільки облог провалилося тільки через те, що котрий-небудь із п’ятьох ельфів випив лишень на одну склянку вина більше, ніж годилося б. А ще ж чародії швидко стомлюються, рученьки їхні мліють. Себто в найкращому випадку можна було розраховувати на якихось півтори години, не більше, а що можна встигнути за такий проміжок часу? Не варта шкурка вичинки.

Не хто інший, як саме О’Гир придумав механізувати весь процес. Він умовив чародіїв зарядити їхніми чарами літієві батареї, а тоді вже лишалося тільки розташувати довкола наміченої зони кілька супутникових тарілок — і виходило те саме магічне поле, що зупиняє час. «Невже так просто?» — подумаєте ви. Ніби й просто, а насправді ні. Але переваги цього методу були незаперечні. По-перше, тут не буває надмірних сплесків енергії, адже батареї не марнославні й не стануть хизуватися одна перед одною. По-друге, можна було точно розрахувати, скільки потрібно джерел живлення, тож чарівну облогу можна було розтягти до восьми годин!

Як з’ясувалося, маєток Фаулів являв собою ідеальний об’єкт для зупинки часу: всамітнена й чітко окреслена по периметру садиба. А сторожові башточки на мурах були мовби навмисне створені для того, щоб установлювати на них супутникові тарілки. Та й взагалі… чи не хотів сам Артеміс Фаул, щоб ельфи зупинили час? О’Гирів палець нерішуче завмер над кнопкою. Але чи ж це можливо? Враховуючи той факт, що цей багноїдний хлопчисько досі випереджав їх принаймні на один крок…

— Командувачу!

— Є вже поле?

— Ще не зовсім. Але є щось інше…

Корчева відповідь мало не розірвала динаміків у навушниках О’Гира.

— Ні, О’Гире! Ніяких мені «щось інше»! Досить з мене твоїх блискучих ідей, красненько дякую! Життя капітана Куць у небезпеці, отож дави на кнопку, а то я зараз вилізу до тебе й натисну на неї твоєю мордою!

— Мов той сірник спалахує… — промурмотів О’Гир, натискаючи на кнопку.

Майор Дрюк поглянув на місяцемір.

— У твоєму розпорядженні вісім годин.

— Сам знаю, скільки годин маю, — огризнувся Корч. — І не ходи скрізь за мною хвостиком! Чи в тебе немає роботи?

— Дякую, що нагадав. Якраз треба зарядити біобомбу.

Корч крутнувся на закаблуках і люто випалив просто в обличчя Дрюкові:

— Ану перестань набридати мені, майоре! На кожному кроці ти мене шпигаєш — геть не даєш зосередитися. Роби, що хочеш — що вважаєш за потрібне робити. Але будь готовий відповісти перед трибуналом. Якщо ми зіпсуємо справу, покотиться не одна голова.

— І покотиться, — промурмотів Дрюк собі під ніс. — Але тільки не моя.

Корч подивився на небо. Мерехтливе лазурове поле опустилося на маєток Фаулів. Чудово. Стовідсоткове влучання. Там, зовні, життя тривало собі — щоправда, у прискореному темпі, — а коли б хто-небудь із зовнішнього світу якось потрапив, попри укріплені мури й високу браму, до маєтку, то не застав би там ані душі, оскільки всі його мешканці безнадійно загрузли в минулому.

Отже, протягом наступних восьми годин Фаул-Менор лишатиметься зануреним у досвіткові сутінки. За цей час треба неодмінно вирятувати Холлі, а то… Зважаючи на серйозність становища, Дрюк неодмінно доможеться дозволу від найвищого керівництва скинути на маєток біобомбу. Корчеві уже доводилося бачити наслідки вибуху «полоскалки». Не вціліла жодна жива істота, згинули навіть пацюки.

Корч знайшов О’Гира поблизу підніжжя північної вежі. Кентавр припаркував «човника» біля муру завтовшки з метр. Робочий майданчик здавався суцільною плутаниною скручених проводів та пульсування оптико-волоконних кабелів.

— О’Гире! Ти тут?

З-під електронних скрутнів вигулькнула кентаврова голова у фольжаній кепочці.

— Таки тут, командувачу. Ви прибули, щоб особисто натиснути на кнопку моєю мордою?

— І не сподівайся, що я вибачусь, О’Гире, — ледве стримуючи сміх, відповів Корч. — На сьогодні я вже вичерпав свій ліміт перепрошень. Витратив на друга, якого знаю з пелюшок.

— На Дрюка? Даруйте, командувачу, але я б на вашому місці не став із ним церемонитися. Бо він і не подумає вибачитися, коли вгородить вам ножа в спину.

— Ти помиляєшся — Дрюк зовсім не такий! Він добрий офіцер. Звісно, трохи настирливий,