Йон Колфер - Артеміс Фаул. Розум проти чарів

На жаль, я не з тих ешелонів. Тож сподіваюсь, ви розумієте: я не можу гарантувати, що все буде чудово, і…

Лаккей насилу поборов спокусу так копнути цього балакучого коротунчика, аби він без пересадки залетів просто у свій табір.

— Так, так, розумію. Але стули нарешті пельку!

Хроб хотів був висловити свою згоду, але вчасно схаменувся, клацнув зубами й лише кивнув головою. © http://kompas.co.ua

— Молодець, — похвалив Лаккей. — А зараз, перш ніж ти заберешся геть, позбирай всю зброю, шоломи та поскладай отамо на купу.

Хроб набрав чимбільше повітря в груди. Ат, пан чи пропав, спробую вийти з цього становища героєм!

— Не можу.

— Справді? Це ж чому?

Хроб витягся в струнку.

— Лепрекон ніколи не розлучається зі своєю зброєю! — вистрелив статутною фразою.

— Що ж, справедливо, — кивнув Лаккей головою. — Я тільки спитав. Ну, то вимітайся вже. Геть!

Ще й не вірячи у своє щастя, Хроб щодуху дременув до командного пункту. І треба ж так! Він єдиний з усього загону вистояв. Його брат, Клопіт Келп, безклопітно давав хропака на гравії головної алеї, в той час як він, Хроб Келп, мужньо протистояв тому чудовиську-багноїду. Швидше б розказати про все це мамі!

Холлі зручніше вхопилася руками за металеву раму, вперлася ногами в підлогу й почала повільно підіймати ліжко. Від надсильної ваги трохи не вискочили з плечей руки. Ельфиня якусь мить потримала ліжко в повітрі, а тоді жбурнула на бетон. Піднялася хмара пилюки, навсебіч полетіли скалки. Добрий початок!

— Непогано, — буркнула собі під ніс Холлі й кинула погляд на відеокамеру.

Звісно ж, за нею стежать. Тож не можна втрачати ні хвилини. Холлі напружила м’язи й знову повторила маневр — знову, знову, аж поки від сталевої рами на згинах пальців з’явилися глибокі червоні заглибини. З кожним ударом від бетонної підлоги відколювалося все більше шматочків.

За якусь хвилину двері її камери розчахнулись, і всередину влетіла Джульєтта.

— Ти що робиш? — захекано видихнула дівчина. — Хочеш весь будинок розвалити?

— Я їсти хочу! — криком відповіла Холлі. — Я стомилася махати руками перед цією осоружною відеокамерою. Ви що тут, заморюєте своїх в’язнів голодом? Дайте мені їсти!

Джульєттині пальці зціпилися в кулаки. Хай Артеміс і просив її бути чемною, але ж усьому є межа.

— То нащо ж собі патички… тобто руки… викручувати? І що ви, чарівне плем’ячко, зазвичай їсте?

— Смажених дельфінів! — знущально відказала Холлі.

— Так ти просто звірюка! — здригнулася Джульєтта. — Ми дельфінів не їмо.

— Тоді принеси фруктів. Чи там овочів. Тільки простеж, щоб їх добре помили. Не хочу отруювати свою кров вашою смертоносною хімією.

— Ха-ха, та ти справжня бунтівниця! Ну, не хвилюйся, всі наші харчі вирощуються без хімікатів. — Джульєтта рушила до дверей, але на порозі зупинилась. — І не забувай про правила. Все одно тобі не вдасться втекти з будинку, тож не варто ламати меблі. Чи ти, може, хочеш, щоб я продемонструвала на тобі мій подвійний «нельсон»?

Але щойно стихли Джульєттині кроки, як Холлі знов заходилася довбати ніжками свого ліжка свіжий бетон підлоги. Правила Чарівного Народу були не такі й прості, як здавалося Джульєтті. Накази слід віддавати, дивлячись просто у вічі чарівній істоті, й формулювати ці накази належить дуже точно. Якщо скажеш: не треба, мовляв, чогось там робити, то ельф і не вважатиме це забороною у власному розумінні слова. А втім, капітан Куць і не збиралася втікати з будинку. Хоча це не означало, ніби вона не має наміру опинитись за межами своєї камери.

До моніторів, що були в його розпорядженні, Артеміс додав ще один. Цей сполучався з відеокамерою, встановленою в спальні Ангеліни Фаул. Завдяки цьому не треба було часто бігати дивитись, як там мати. Час від часу Артеміс відчував докори сумління через те, що поставив камеру в кімнаті власної матері: це трохи скидалося на підглядання. Але ж син учинив так для її добра. Завжди існувала небезпека, що вона пораниться або взагалі щось собі заподіє… Одначе саме в цей момент Ангеліна Фаул мирно спала, проковтнувши пігулку снодійного, яку залишила їй на таці Джульєтта. Пігулка теж була складовою частиною плану. До того ж істотною — як незабаром з’ясувалося.

До кімнати, що стала командним пунктом, увійшов Лаккей. В одній руці він ніс спорядження ельфійських «швидких», а другою потирав потилицю:

— Капосні трутні!

Артеміс відірвав погляд від монітора.

— Були проблеми?

— Та нічого особливого. Тільки ці їхні кийочки добряче жаляться. Як там наша полонянка?

— Чудово. Джульєтта якраз готує їй щось попоїсти. Здається, капітан Куць забажала трохи розім’ятись.

Екран показував, як Холлі несамовито довбе ліжком бетонну підлогу.

— Її можна зрозуміти, — зауважив слуга. — Уявіть собі, який відчай вона переживає. Але не продовбеться ж вона отак на волю!

— Ні-ні, — усміхнувся Артеміс. — Увесь маєток вибудовано на вапняку. Навіть гномові не прокопатися — ні сюди, ні звідсіля.

Гай-гай! Отут він і помилився. Припустився просто фатальної помилки. І цей момент став поворотним у долі Артеміса Фаула.

Легіон підземної поліції мав на випадок отаких надзвичайних ситуацій цілу низку приписів. Звісно, там навряд чи передбачалося таке, щоб один-єдиний супротивник та вивів з ладу цілий підрозділ. Але тим нагальніша, з огляду на саме цю обставину, була необхідність чимшвидше зробити наступний крок. Бо часу, вважай, не лишалося: на сході вже виднілися ледь помітні жовтогарячі проблиски світанку.

— Ми в повній бойовій готовності? — гаркнув Корч у мікрофон, хоч і добре знав, що ця техніка вловлює і найтихіший шепіт. «У неповній, — подумки огризнувся О’Гир, підводячи дроти до останньої тарілки на спостережній вежі. — Ох, ці ще мені солдафони з їхнім жаргончиком… Струнко, рівняйсь, кроком руш, копати від стовпа й до вечора. Така непевність у всьому!»

— Немає потреби так надриватися, командувачу, — мовив він уголос. — У цих навушниках можна почути, як