Андраш Беркеші - Агент №13

і почувався чудово та й настрій мав бадьорий. Він ще зранку переговорив телефоном з дружиною. Пообіцяв, якщо вдасться, заскочити на півгодини додому. Фелмері з удаваною байдужістю стежив за старшими колегами. В нього склалося враження, що цим досвідченим спеціалістам ще й досі багато неясного у справі вбивства Меннела.

Ліза пішла в селище: Шалго запросив усіх до себе на обід, тому треба було вчасно підготуватися, закупити продукти.

Кара, куривши, підвів підсумки слідства. Власне, з учорашнього дня зроблено чимало. Уже вимальовуються контури двох напрямків, які десь мусять перетинатися. Перша — це справа фірми «Ганза» або, інакше кажучи, діяльність західнонімецького розвідувального бюро в Угорщині. Меннел мав тут агентів і приїхав, щоб зустрітися з ними. Отже, їхнє завдання однозначне і ясне: розкрити шпигунську агентуру Меннела. На думку Кари, Губер міг би в цьому багато їм допомогти, хоч його ще не вдалося примусити бути цілком одвертим. Поведінку Губера можна зрозуміти, адже й те, що він сказав, має велике значення.

Друга лінія — пошуки скарбу, який заховав німецький офіцер. Завдання теж ясне: треба знайти угорську жінку з дочкою, які торік відпочивали в Італії, познайомилися з Меннелом. Уже відомо, що сім'я Кюрті торік була в Італії. Інформація Губера в загальних рисах стверджує це: адже Беата Кюрті була коханкою Меннела.

— Неймовірно, щоб Меннел знайшов ще одну угорську родину точнісінько такого складу, — зауважив Балінт. — Товаришу полковник, всі дані співпадають! Удова, її донька, коханка Меннела, та й наречений… Крім того, є й найновіші повідомлення дядечка Шалго про те, що вони листувалися. І дача у Балатонсемеші. На вашому місці я без будь-якого вагання заарештував би їх!

Кара уважно слухав, крадькома стежачи за Фелмері, який зосереджено грався ниточкою — спритно в'язав на ній вузлики.

— А що вчинили б ви, товаришу лейтенант? — раптом запитав він. — Дов'яжіть спокійно оцей вузлик, а ми почекаємо…

Фелмері, знітившись, кинув ниточку в попільницю. Прикро стало від зауваження полковника: хоч він добре слухав, якщо шеф бажає, може слово в слово все повторити.

— Власне, можна й заарештувати. Але я б цього не робив. У пас немає незаперечних доказів. Усе, що дівчина розповіла дядечкові Шалго, ймовірно і його можна довести. Я маю на увазі ґудзики…

— То що б ви робили?

— Я б оглянув дачу в Балатонсемеші. Установив би, чи проживала там мадам Кюрті під час війни й чи дійсно був у неї коханець-німець. Можливо, зробив би й обшук з допомогою апаратури.

Шалго схвально кивнув головою. Йому подобалася урівноваженість цього молодого чоловіка.

— Далі я б розшукав нареченого Беати, — продовжував Фелмері. — З наших відомостей про родину Кюрті випливає: найлегше дійти істини через Салаї.

Пролунав телефонний дзвінок. На проводі Будапешт: Домбаї просив Кару. Полковник тримав трубку так, щоб усім було добре чути слова його заступника.

— Одержано кілька новин із Варшави, — почувся голос підполковника. — Там уже півроку стежать за діяльністю фірми «Ганза». Доктора Губера вони не знають, картка на нього не заведена. Але про Брауна є кілька цікавих даних. З тридцять другого року він перебував у Сполучених Штатах як агент абверу. В сорок шостому повернувся в Західну Німеччину… Алло! Ви мене добре чуєте?

— Так-так! Продовжуй.

— Варшавські товариші повідомили нас про ще одну цікаву річ. Правда, джерело цієї інформації непевне. Кажуть, що між Брауном і американцями виникло якесь непорозуміння. Про це я надішлю докладну записку. Між іншим, як себе почуваєте? Чи тепла вода?

— Терпіти можна, — відповів Кара. — Ми й зараз по горло у ній, крім Шалго, який тільки ноги змочує. — У трубці почувся щирий сміх підполковника Домбаї. — Перед тим, як писати доповідну, — вів далі Кара, — зберіть усі відомості про дружину покійного Петера Кюрті та про її доньку. Це дужо важливе і термінове завдання.

— Зрозуміло.

— Особливо нас цікавить її минуле.

Розмова тривала ще кілька хвилин, потім Кара поклав трубку й вони швидко розподілили обов'язки. Майор Балінт одержав завдання оглянути дачу Кюрті в Балатонсемеші, Фелмері — поїхати у Балатонфюред і допитати Гейзу Салаї. Кара залишався у Балатонемеді й продовжував стеження за Губером.

— А в мене яке буде завдання? — запитав Шалго.

— Ти відпочинеш, допоможеш Лізі.

— Гаразд, — погодився старий. — Отже, я їду з лейтенантом у Балатонфюред. Цей Салаї і мене цікавить.

7.

З готельного вікна третього поверху Шалго оглядав у бінокль пляж. Там сила-силенна людей. Тіснота, що й трави не видно. Пекуче проміння сонця яскраво засвічувало барвисті парасольки, сліпило очі.

— Знайшли вже? — нетерпляче спитав лейтенант Фелмері, що стояв біля старого, долонею затуляючи очі. — Чи ви просто насолоджуєтесь дівчатами?

— Не без того, — відповів Шалго, передаючи бінокль.

— Ну й стовпотворіння сьогодні! Ага, знайшов. Он він — трохи праворуч від причалу, на синьо-червоній строкатій ковдрі. Лежить і читає якийсь ілюстрований журнал.

— У вас добрий зір, — схвально зауважив старий. — Не зводьте з нього очей. Якщо покине пляж, дайте мені знати. — Він показав рукою на радіотелефон, що стояв біля лейтенанта.

— Можна піти з вами, дядечку Шалго? Звідти теж можна стежити за ним.

— І то правда, — погодився товстун. — Але ж у вас, синку, немає ордера на обшук.

— А у вас є?

— Звідки? Я ж цивільна особа, — буркнув і почвалав до виходу. — Тримайте язик за зубами. Як не прикро, але шеф ваш уже встиг обюрократитись.

— Я нічого не чув і не бачив, — по-змовницьки усміхнувся Фелмері, продовжуючи стежити за молодим чоловіком на пляжі.

Шалго пройшовся по коридору, зупинився перед одними з дверей, вийняв з кишені ключ, відчинив і зайшов до номера. Зачинивши за собою двері, зупинився в передпокої й уважно оглянув кімнату. Прибрано в номері нещодавно. З ванної пахло одеколоном. Зазирнув туди. На поличці — речі туалету, над ванною стікала щойно випрана