Пауло Коельо - Бріда

— Боюся, я не зможу дочекатися літа, — відповіла Вікка. — Я просто не зможу його дочекатися. Бо мені страх як хочеться покататися саме так.

Як добре. Принаймні в цьому вона показала себе цілком нормальною жінкою.

Вони поїхали вулицями, ловлячи на собі здивовані погляди людей старшого віку та слухаючи захоплені й жартівливі вигуки чоловіків.

— Я задоволена твоїм страхом, що ти не зможеш вимріяти собі сукню, — сказала Вікка.

Бріда вже забула про їхню розмову по телефону.

— Ніколи не переставай сумніватися. Коли сумніви зникають, то це означає, що ти зупинилася на своїй дорозі. І тоді приходить Бог і все скасовує, бо саме так Він здійснює нагляд за своїми обранцями, вимагаючи від них, щоб вони завжди йшли по тій дорозі, по якій їм призначено йти. Він примушує нас іти, коли ми зупиняємося з якоїсь причини — егоїзму, лінощів або хибного відчуття, що ми вже досягли бажаного.

Але стережися одного: ніколи не дозволяй, щоб сумніви паралізували твої дії. Завжди ухвалюй рішення, які тобі треба ухвалювати, навіть якщо не маєш впевненості в тому, що вони правильні. Той, хто діє, не помиляється, якщо при цьому він не забуває стародавнє німецьке прислів’я, яке Традиція Місяця донесла до наших днів. Якщо ти не забуватимеш цього прислів’я, то завжди зможеш перетворити хибне рішення на рішення правильне.

Це прислів’я звучить так: «Диявол живе в деталях».

Вікка несподівано зупинилася перед автомайстернею.

— Існує один забобон у стосунку до цього прислів’я, — сказала вона. — Ми згадуємо про нього лише тоді, коли маємо в ньому потребу. От і в мене виникла така потреба. Я купила машину й боюся, щоб диявол не заховався десь у її деталях.

Вона вийшла з автомобіля, коли підійшов механік.

— У вас зламався верх, пані?

Вікка не завдала собі клопоту відповідати на це запитання. Вона попросила, щоб він зробив повний огляд машини. По той бік вулиці була кондитерська; поки механік оглядав їхню «ем-джі», вони пішли туди випити гарячого шоколаду.

— Поглянь на механіка, — сказала Вікка, коли обидві підійшли до вікна кондитерської й стали дивитися крізь шибку на автомайстерню. Той стояв біля відкритого двигуна машини, не роблячи жодних рухів. — Він ні до чого не доторкається. Лише дивиться. Він давно працює в цій галузі і знає, що машина розмовляє з ним своєю спеціальною мовою. Зараз працює не його розум — працюють його чуття.

Зненацька механік засунув руку кудись у двигун і став там колупатися.

— Він знайшов несправність, — сказала Вікка. — Він не згаяв жодної хвилини часу, бо зв’язок між ним і машиною налагоджений досконало. Це стосується всіх добрих майстрів своєї справи, з якими мені доводилося зустрічатися.

«І тих, з якими доводилося зустрічатись мені», — подумала Бріда.

Але вона думала, вони так поводяться, бо не знають, із чого почати. Вона ніколи не завдавала собі клопоту звернути увагу на те, що починають вони там, де треба, а не колупаються в моторі навмання.

— Чому ж ці люди, які володіють мудрістю Сонця у своєму повсякденному житті, ніколи не ставлять перед собою фундаментальних запитань про будову Всесвіту? Чому вони воліють ремонтувати двигуни або подавати каву в барах?

— А ти думаєш, що ми, з нашими окультними знаннями про світ невидимий, ліпше розуміємо закони Всесвіту, ніж вони?

У мене багато учнів. Це люди, що нічим не відрізняються від інших людей, люди, які плачуть у кіно й переживають за незадовільні оцінки своїх дітей, навіть знаючи, що смерть не існує. Чаклунська наука лише одна з форм досягнення Найвищої Мудрості — але будь-яка діяльність людини може наблизити її до неї; якщо тільки вона працює з любов’ю в серці. Чаклунки можуть розмовляти з Душею Світу, помічати світляну цятку над лівим плечем своєї Іншої Частини і споглядати нескінченність у тихому сяйві свічки. Але ми не розуміємося на автомобільних двигунах. Тож так само як механіки потребують нас, ми потребуємо механіків. Вони знаходять свій міст до невидимого в моторі автомобіля; а ми — у Традиції Місяця. Але світ невидимий залишається однаковим і для них, і для нас.

Виконуй свою роль і не турбуйся про інших. Вір у те, що Бог розмовляє і з ними і що вони так само, як і ти, прагнуть відкрити сенс життя.

— Тепер з вашою машиною все гаразд, — сказав механік, коли жінки повернулися з кондитерської. — Але ви, пані, уникли великої неприємності: один із шлангів уже був готовий тріснути.

Вікка була не вельми вдоволена високою ціною за ремонт, але похвалила себе за те, що вчасно згадала про прислів’я.

Вони робили покупки на одній з центральних комерційних вулиць Дубліна — саме на тій, яку Бріда намагалася собі уявити, коли виконувала вправу з вітриною. Коли розмова заходила про щось важливе, Вікка відбувалася туманними або ухильними відповідями. Але вона з великим ентузіазмом говорила на теми повсякденного життя — про ціни, одяг, поганий настрій продавщиць. Вона витратила чимало грошей того вечора, переважно на речі, що свідчили про її витончений і добрий смак.

Бріда знала, що ніхто не запитує в іншої людини, звідки в неї гроші, які вона витрачає. Проте її цікавість була такою великою, що вона мало не порушила елементарні норми доброго виховання.

Закінчили вони той вечір у ресторані традиційної японської кухні, де замовили сашімі.

— Нехай Бог благословить нашу їжу, — сказала Вікка. — Ми плаваємо в морі, якого не знаємо. Нехай же Він наділить нас мужністю, необхідною для того, щоб ми прийняли цю таємницю.

— Але ви Наставниця у Традиції Місяця, — сказала Бріда. — Вам відомі всі відповіді.

Вікка протягом якоїсь хвилини дивилася на їжу