Курт Герварт Балль - Атомний вогонь над океаном

— Добрі жарти ти собі дозволяєш! Про що ти думаєш? Мені тільки-но сказали, що ти прогулюєшся по корпусах, наче в нью-йоркському універмазі. І хто сказав? Директор Брекдорп! Мій син під контролем Лекса Шпрінгера!

— А хіба вас Шпрінгер не контролює, Кальман? — іронічно пробурмотів Метіус. — Я вже вам колись доводив, скільки це коштує. За ці гроші можна було б кожних два роки будувати реактор.

Кальман не звернув уваги на докір Метіуса і далі вичитував синові:

— Ти нехтуєш запроваджені в Мехіко-Занді правила, так наче стоїш вище за інших. Існують певні закони, яких в інтересах загальної безпеки треба суворо додержуватися! Мені директор зробив зауваження. На жаль, містер Метіус прийняв тебе, здається, досить привітно.

Правда, Брекдорп ще нічого не говорив Кальману, але нехай Метіус чує і робить відповідні висновки.

— Мені дуже шкода, що я завдав тобі неприємностей, — сказав Барн. Він звернувся до Метіуса, подав йому руку і промовив — Пробачте, що я вас відірвав од роботи, містер Метіус. Якби я знав раніше…

— Нічого, нічого, друже, — розсміявся Метіус, — це трапляється з кожним. Настає час, коли молода людина вибивається в пір'я і тоді, звичайно, виходить з-під батьківської опіки. Так було і з нами, — всміхнувся професор до Кальмана-старшого.

— Не раджу вам, Метіус, брати на себе обов'язки ментора і захищати молодих, які діють необдумано, — зауважив Кальман з виразом зарозумілості на обличчі. — Від цього може потерпіти ваша дослідницька робота. А її вкрай потрібно прискорити.

Уже. Йдучи до дверей, Кальман наче мимохідь кинув:

— Можуть початися балачки про спеціальну тактику зволікання, про свідоме послаблення оборонної могутності нашої країни.

Мерлан Метіус підвівся з-за письмового стола на весь свій велетенський зріст. Він ладен був кинутися на Кальмана.

Прояв одвертої ворожнечі між обома вченими злякав Барна. Він пошкодував, що своїм легковажним вчинком дав привід для цієї зустрічі.

— І це говорите ви, Кальман, — людина, яка хоче, щоб її вважали серйозним ученим. Ви ніколи не були і не будете вченим, — кинув Метіус своєму ворогові в обличчя.

Кальман зблід, хотів щось відповісти, але Метіус не дав йому й слова вимовити.

— Свій гнилий товар ви ще, можливо, продасте, його дехто шукає. Але люди довідаються, що ви пропонуєте, і назвуть цей товар вашим ім'ям.

Кальман мовчки потягнув Барна до дверей. Вони квапливо пройшли коридором і опинилися на, залитій сонцем вулиці. Лише тут батько знову заговорив до сина:

— Ти міг би позбавити мене цієї милої бесіди. І треба ж тобі було піти саме до Метіуса, до цього йолопа. Він розробляє такі проблеми, на обчислення яких навіть електронний мозок витрачає кілька тижнів! А технічне здійснення проблеми займе багато місяців. Та що там місяців, багато років!

Барн зупинився і глянув на батька.

— А які ти висуваєш проблеми, тату?

Кальман зніяковів.

— Я дивлюся на науку з ширшої перспективи. Тобі теж слід так підходити до справи, сину.

Барн гукнув електрокар. То була машина Тедда О'Брайєна. Водій чекав молодого вченого.

— Пробач, тату, — сказав Барн, — підходить моя машина. До вечора. — Він відійшов од батька, не чекаючи відповіді.

Джек Кальман дивився вслід синові. Хлопець дуже швидко став самостійним. Невже Метіус саме це мав на увазі своїм глузливим зауваженням? Невже чужі люди мають більший вплив на його сина, ніж він? Чіткою ходою Кальман попрямував до своєї машини, яка відвезла його до головного корпусу.

Джеймс Еверет зручніше вмостився в м'якому кріслі літака і глянув крізь велике вікно. Під літаком простяглася пустеля. Худі руки старого з набряклими жилами неспокійно, наче в такт його думкам, рухалися по хромованих бильцях крісла. Раптом Еверет глибоко вдихнув повітря і наморщив носа.

— Бензин! — пояснив його секретар Вільямс.

Старик підняв руку і вказав уперед. Вільямс швидко пройшов по вузькому проходу посередині машини до кабіни пілотів, щоб дізнатися, чи не нахиляється часом важка машина на ніс?

Президент Першої електричної корпорації занепокоївся, на його вилицях почала рухатися жовта, зморшкувата шкіра. Ще не вистачає вимушеної посадки в пустелі! Він згадав застереження Вільсона й іронічно посміхнувся. Чудово, нічого не скажеш — зламати собі шию за півгодини польоту до Мехіко-Занда. Вільсон, певно, зрадів би. Він зараз у Парижі. Ні, любий, Джеймс Еверет так скоро не помре, в нього, ще є справи на землі. Успіхи ПЕК — це наслідок його шістдесятирічної праці. Тепер ніхто не може обійтися без корпорації, навіть уряд. Еверет вважав своїм найкращим бізнесом залучення Вашінгтона до експериментів у Мехіко-Занді. Завдяки цьому легше перенести такі втрати, як вибух у корпусі 37. А втім, продукцію атомного міста, яка загинула під час вибуху, останнім часом однаково стало важко збувати. Світовий ринок охоче брав тільки тритій. Тепер це найдорожчий матеріал на землі. Створення Мехіко-Занда виявилося добрим бізнесом. Завдяки йому фірма завжди утирає носа своїм конкурентам.

Еверет заплющив очі, в думках він бачив цифри, підсумовував їх, задоволено плямкаючи губами. Нова конструкція дасть нові прибутки. Вона стане колумбовим яйцем. Бомба без радіації! Коли в ПЕК надсилають звіти з атомного міста, Пентагон одразу ж цікавиться, як посувається робота. Треба рахуватися з розвитком політичних подій. Через отих росіян божеволіє весь світ. Від них можна сподіватися чого завгодно. Вони провели приблизно вдвічі менше ядерних випробувань, а просунулися вперед значно далі, ніж США. Треба діяти швидше, набагато швидше. Тому Еверет і летить у Мехіко-Занд. Приїзд президента ПЕК піджене людей. Досі він ще ні разу там не був — не може ж президент бувати на всіх об'єктах ПЕК. Досить і того, що він читає звіти…

В дверях кабіни пілотів з'явився Вільямс. Еверет запитливо випнув уперед підборіддя.

— Нічого особливого, сер. Зіпсувався бензопровід лівого сопла. Ніякої небезпеки немає.

— Дякую. Пошліть Брекдорпу радіограму про час нашого прибуття.

Брекдорп