Дмитро Чобіт - Фарисеї, або Неоголошена війна Україні

він готовий після виборів, у випадку створення парламентської більшості з БЮТ, запропонувати посаду прем’єра Юлії Тимошенко. Не задумуючись, він категорично відповів: «Ні, не готовий!» І тут Президента цілком можна зрозуміти — він чудово знає, що це за особа. 8. Вражаюче очікування

Ще 17 вересня 2005 року відомий український журналіст Сергій Лещенко запитав у Юлії Тимошенко: «А тепер спрогнозуйте свій результат на виборах?» На це запитання лідер блоку свого імені відповіла: «Думаю, він буде вражаючий!» [79]

Переконаний — це пророцтво Юлії Тимошенко неодмінно має збутися 26 березня 2006 року.

Замість післямови

Мабуть, ніхто немає жодного сумніву у тому, що Віктор Ющенко є не лише щирим українцем, а й уособленням України. Він українського козацького роду і з українського козацького краю, має традиційне українське виховання, розмовляє чудовою українською мовою. Віктор Андрійович ніколи не хизується своєю любов’ю до України, української землі і українців, але це проглядається у кожній його дії. Це в нього виходить дуже природно, щиро і не вимушено. Йому більше личить вишиванка, ніж краватка. Він живе Україною і це знають та відчувають всі.

Зовсім інша справа із Юлею Тимошенко. На відміну від Віктора Ющенка, її походження — незрозуміле, а виховання — російськомовне. Але тепер вона скрізь, де тільки може, підкреслює у собі українське та демонструє потяг до українського. І це теж похвально, хоча трохи дивно. На урочистій частині міжпартійного з’їзду БЮТ 7 грудня 2005 року в палаці «Україна», представляючи символіку виборчого блоку свого імені, Ю.Тимошенко підкреслювала, що обрана біло-червоно-чорна гама кольорів відповідає традиційній українській вишивці. В прямому ефірі телеканалу «Київ» 14 січня 2006 року на запитання: «Ваша улюблена страва?» — Юлія Володимирівна відповіла: «Борщ… це уособлення України». «Ваша улюблена марка одягу?» — сказала: «Люблю дизайнерів українських».

Що ж, у цілому це виглядає для українців привабливо, але на мій погляд якось занадто штучно і не щиро, бо хто з українців підкреслює, що борщ, вареники і сало уособлюють Україну?

Подібне проглядається і в Олександра Турчинова. Він, як і Юлія Володимирівна, кілька років тому нарешті опанував українську мову, але рідною для обох є все-таки російська. Олександр Валентинович завжди має під рукою заготовлену фразу: «Головне — Україна! Так чи ні!?» Але чомусь цей штамп у Олександра Турчинова завжди закінчувався щирим сміхом.

Цю фразу він чомусь говорив не всім, зокрема не М.Бродському, а лише щирим українським патріотам, наприклад, Левку Лук’яненку. І це Левку Григоровичу завжди приємно було чути. Я зауважив, що цією фразою О.Турчинов перебиває співбесідника, коли йому щось не подобається, або коли він прагне закінчити бесіду. Ось і під час нашої телефонної розмови 21 грудня 2005 року, коли О.Турчинов вмовляв мене все-таки дати згоду балотуватися по списку БЮТ, або хоча б не залишати ряди партії «Батьківщина», він сказав своє знамените: «Головне — Україна! Так чи ні!?» — і знову чомусь засміявся: «Ги-ги-ги…». А завершив своїм незмінним закликанням: «Ми переможемо!»

Ні шановні, ви не переможете Україну!

15 січня — 18 лютого 2006 р., м. Київ.

Про автора

Чобіт Дмитро Васильович, член Національної спілки письменників України, член Національної спілки журналістів України, член Спілки краєзнавців України, народний депутат України І, II, III скликань. Народився 19.02.1952р. у м. Броди Львівської області, закінчив історичний факультет Київського університету ім. Т.Шевченка. Працював вчителем, директором краєзнавчого музею, головою кооперативу, головою Бродівської районної ради (1994-1998рр,), головою райдержадміністрації (1995–1996.). Один з організаторів на Львівщині Товариства української мови і Народного Руху України. Входив до складу керівних органів Руху до його розколу. У день арешту Юлії Тимошенко 13 лютого 2001 року на знак протесту проти політичних репресій вступив у ВО «Батьківщина», член фракції «Батьківщина» у Верховній Раді України (2000-2002рр.).

Автор краєзнавчих і художніх видань: «Броди «(1984), «В парламенті нової України» (1995), «Підгірці» (1998), «Берестецька битва «(1998), «Олеський замок» (2003), «Почаївська Свято-Успенська лавра (2004), «Свята Софія Київська» (2005), «Михалівський Золотоверхий монастир» (2005) та гострих публіцистичних книг: «Свистун» (1999), «Ворог свободи слова» (1999), «Оксамитове шахрайство у Верховній Раді України» (2001), «Час підлої влади» (2001), «Парламентська криза в Україні «(2001), «Нарцис. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука» (2001), «Громовідвід або «Справа Лазаренка» (2002), «Монолітне болото або ЗАТ БЮТ» (2006), більше 10 брошур та сотень публікацій у журналах і газетах.

[1] Р.Лоза. Невыполненный заказ. — Киев. — 2002. — С.22.

(обратно)

[2] Р.Лоза. Невыполненный заказ. — Киев. — 2002. — С.22.

(обратно)

[3] Прямий ефір із Ю.Тимошенко // ТРК «Київ» — 2006. — 14 січня — 19.40

(обратно)

[4] Українська правда. — 2005. — 1 вер. // www.pravda.com.ua/

(обратно)

[5] Українська правда. — 2005. — 1 вер. // www.pravda.com.ua/

(обратно)

[6] Із виступу перед журналістами 7 грудня 2005 року.

(обратно)

[7] Бродський М. Виступ на 5 каналі 1 вересня 2005 р. Стенограма відеозапису; Свобода. — 2005. — 6 вер. — С.2.

(обратно)

[8] Скорочення з російської — «Горно-обогатительный комбінат».

(обратно)

[9] Лещенко С. Розмова з Юлею Тимошенко // Українська правда. — 2005. — 20 вер. // Львівська газета. — 2005. — 22 вер. — С.6.

(обратно)