Борис Ілліч Олійник - Таємна вечеря

І тільки дзвін волає: «Не прости!» Треті
Знову чорне вивели на біле, Біле — заплювали в чорноту. Пики одне одному набили За свою! За правду!! За — святу!!! Спогадали рани і зарубки. Виставили кожному борги, — І взялися зводить порахунки, Ревно наминаючи боки. Доки на мечі кували рала, На тризуби — молоти й серпи, Треті загребущо рвали й крали Від ракет, ікон — і до сапи. Треті підкидали знизу хмизу, Зводили, як бевзів, — у лоби: — А отам — колишній блюдолиза, А отам — теперішній. Лови! — І ловили, і трощили яро Щелепи, заводи і горшки. А тим часом треті — рвали й крали, Надбане горбами за віки. Раптом спогадали про Вкраїну. Глянули — руками розвели: — Хто ж це нам побив горшки і спини, Хто ж це нашу хату розвалив?! — І шукають лютими очима Ворогів нових за три межі. А тим часом треті за плечима Ділять між собою бариші. «Чи журавки ячать»
Чи журавки ячать, Чи гудок загучав — Щось кигиче чи тужить чаїно? Я на берег примчав ... Та пустельний причал, Та холодний причал, Мов крижина. Очужіло стою У зими на краю, — За крилаткою осінь курличе ... Хтось в холоднім гаю Кличе долю мою, — Кличе тоскно, Та все недокличе. Чи спіткнувся в корчах, Що не встиг до начал, Чи то крила погасли на силі?... Думав — квіт обвінча ... А мені на причал Опустилися віхоли сиві. Як немає снаги Повернуть на круги, То хоч пісню — до неї,