Автор невідомий - Українські традиції

«Виклади давньослов'янських легенд» Якова Головацького, який входив до знаменитої «Руської Трійці» (разом з ним – Маркіян Шашкевич, Іван Вигилевич), становлять собою багатий та цікавий фактичний матеріал слов'янської міфології. Оригінально інтерпретуючи цей матеріал, автор уводить читача в безмежний космос слов'янської теогонії, дає ключ до розуміння багатьох питань вітчизняної культури та етногенезу.

У передмові до книги «Дохристиянські вірування українського народу» митрополит Іларіон зазначав, що писав її як вступний курс до історії Української церкви.

«Я пильнував, – підкреслює автор, – не про більшу повноту цього курсу, а головно про цілість самої системи дохристиянських вірувань та про ідеологію цих вірувань: подати закінчену систему вірувань, бо така система була, мала свою ідеологію, і вона й тепер сильно впливає на нашу Віру Христову, правильніше – живе поруч із Нею як в українця, так і в усього слов'янського народу».

У нашому збірнику подаються характерні уривки з цієї своєрідної, багато в чому унікальної книги.

Я. Ф. Головацький
Виклади давньослов'янських легенд, або міфологія про стародавніх слов'янських ідолів і богів

Порівнюючи різні свідчення і перекази про язичницькі богослужіння у стародавніх слов'ян, помічаємо, що попри місцеві особливості, основи легенд були у всіх слов'ян однаковими. Через те легенди руських слов'ян повинні вивчатися не інакше, як у зв'язку з іншими слов'янськими племенами, подібно до того, як для пояснення стародавнього германського богослужіння міфографи беруть всі племена німецькі, не виключаючи і північних скандинавів та ісландців.

Слов'янські легенди, за нечисленними і скупими відомостями, записаними чужоземними письменниками, і уривчастими переказами про язичницьку обрядовість, заховану в народі, не могли скластися в систему, як міфологія грецька чи римська; проте добрий матеріал[137], зібраний вченими, за яким головні догмати слов'янських легенд про могутність богів у природі, про їхній вплив на людину і світ, про душу людини, її безсмертя і життя після смерті можна досить ясно визначити поняття про найвищого Бога.

Поняття про найвищого Бога

За свідченням літописів Прокопія Кесарійського (De Bell). Goth 111. 14 Гельмольда (Chron. Slav. 1.84) і біографа Оттона (Act. Sanct. Jul 433), стародавні слов'яни вірили в єдиного бога, називаючи його верховним, небесним богом, богом богів. У Нестора також бачимо, що слов'яни руські мали поняття про найвищу істоту, що звалась переважно богом чи богом Вседержителем, і відрізняли його від бога Перуна та інших другорядних богів[138]. Слов'яни вшановували в ньому батька природи і владику світу, воля якого править долею світу, сила якого утримує все; його вважали владикою неба, джерелом божественної сили і називали Великим богом, Старим богом чи Прабогом.

Інші боги, за віруваннями слов'ян, були істотами, що походили від верховного бога, його витворами, що залежали від нього, посередниками між ним і світом, сильними його міццю, і не всі однаково, а, як каже Гельмольд, чим ближчою ріднею доводились всемогутньому богові богів, тим були сильніші.[139]