Андрій Анатолійович Кокотюха - Вогняна зима

Котя закрутив головою — і враз усе зрозумів.

«Беркут» почав змінювати тактику. Точніше — вносити корективи, роблячи свій наступ ефективнішим. Колона розтягувалася в довжину, перебудовуючись в одну шеренгу. Де-не-де орудуючи кийками, але здебільшого — усе ж таки беручи чисельністю, закуті в бронежилети бійці вкручувалися в повстанський натовп, розрізаючи його неакуратно, мов замерзлий шмат масла тупим кухонним ножем. Людей дрібнили на менші гурти, відтісняли, заганяли, оточували. Оборонці знову намагалися вибудувати єдину лінію, та спроби стрімко захлиналися.

Дуже скоро Котя вже не міг розібрати, хто, де та проти кого стоїть — круглі чорні шоломи змішувалися з червоними та білими касками, лави зміїлися, усі, здавалося, оточували всіх.

Якщо не втримати — почнеться місиво.

Беркути, міліцейські служиві, майданівці й навіть тітушки, котрі виринали з натовпу й кидалися на людей, мов голодні шакали, — усі довкола просто потопчуть одне одного.

— Назад! — гаркнув Котя, не сподіваючись, що його хтось почує, тим більше — послухається. — Назад! В одну лінію!

Чи дійшло, чи хтось без нього додумався — по всьому правому флангу люди враз заворушилися, зчинилася штовханина, нагадуючи морський шторм не менше шести балів. Котя, не розриваючи живий ланцюг, сильніше напружив м’язи й виставив уперед плечі, аби раптом не притиснули в натовпі груди. Зі свого боку Дідо зробив так само, рух передався по всій лаві. Тепер повстанці вже не тіснилися. Навпаки, у внутрішньому колі стало вільніше, народ отримав можливість маневрувати. І ось уже беркутів поволі, але — упевнено вичавили назад, відсіяли, відтіснили, пристосовуючи для оборони віднайдені й винесені на перший ряд, до барикадних елементів, широкі дерев’яні піддони.

— Узяли! Раз! Два! Три!

Не важливо, хто керував — піддони підхопили відразу кілька пар рук.

Сильний поштовх, другий, третій.

Ось уже шеренги нападників ніби самі собою почали рівнятися, мимоволі відкидаючи тітушок у тил. Тепер лави беркутівців і майданівців знову вишикувалися віч-на-віч.

— Київ, уставай! — почулося зсередини, де вже утворилася друга лінія оборони й закріплялася наступна людська лава.

Заклик підхопили.

— Київ, уставай!

Бом-бом-бом!

Поки йшла штовханина, Котя не звертав увагу на дзвони. Бомкання стало таким само звичним, як заклики в мікрофон, яких неможливо було розібрати. Знову звідкись пустили газ, тепер перепало і йому. На короткий час утративши контроль над собою, Стогов висмикнув руку, пускаючи Діда й розриваючи ланцюг — не міг уже терпіти, так випікало очі.

Нападники негайно скористалися.

— Котя! — почув він поруч, зрозумів помилку, смикнувся.

Пізно.

Шеренга беркутів розступилася.

У пройми сипонуло з півдесятка тітушок, розбризкуючи довкруг себе газ, уклинюючись у лаву, прориваючи оборону. Коті, навіть попри вологу в очах, удалося зустріти одного сильним ударом у щелепу. Не чекаючи відсічі, той присів, закриваючи розбите лице. На нього налетіли задні, знову виникла невелика купа мала.

І все одно залатати діру не вдалося.

Беркутів уже атакували, тримаючи прямокутні щити нахиленими й луплячи по них кийками. У тому місці, де так необережно повівся Котя, вони швидко розтяли натовп майданівців.

Точно позаду Коті бовванів Будинок профспілок. Поруч, відпльовуючись та лаючись, знову виріс Дідо. Не змовляючись, діючи, як і раніше, вони разом із іншими знову замкнули ланцюг. Лише тепер беркутівцям удалося зайти вглиб натовпу.

Зупинилися.

Бом-бом-бом!

Завмерли й оборонці.

Перепочити. Закріпитися на нових позиціях.

Хоч які там позиції…

— Київ, уставай!

Ворожа атака вдавалася. Котя не збирався тікати. Та розумів: штовханина триватиме до ранку, потім усе зметуть.

Не зупиняться. Є, мабуть, диявольська задумка: розігнати всю цю зимову казку, поки не запрацює метро. Але треба тримати Майдан до останнього. Нехай оборонці вірять — підземка підвезе допомогу, бо розбита віра набагато страшніша, ніж розбита голова.

Котя різким рухом відбився від не знати чиєї руки із затиснутим молотком. Беркути давали коридори для тітушок, котрі вже не намагалися вдавати з себе працівників комунального господарства.

Болю не відчув, куртка пом’якшила удар по ліктю.

Бомкали дзвони.